Краснопір: “Повністю готовий до нового сезону”
Футбол 24 поспілкувався з нападником “зелено-білих”, щоб розпитати його про готовність до нового чемпіонату, атмосферу в команді і нестандартний шлях до професіоналів.
“Спека нас оминула”
– Ігоре, підготовка до нового сезону завершується. На скільки відсотків ви почуваєтесь готовим?
– Чесно кажучи, почуваюся готовим на 100 відсотків. Фізично та в інших аспектах відчуваю, що досягнув повної функціональності. Тож можна приступати до старту сезону.
– В Австрії встигли застати 30-градусну спеку?
– Спека нас оминула. Потрапили у період дощів, тож не було спекотно – лише 19-20 градусів. Для великих навантажень, вважаю, це прекрасна погода.
– У трьох австрійських спарингах, які провели Карпати, обійшлося без перемог. Це непокоїть?
– На зборах результат не є основною ціллю. Звичайно, завжди приємно перемагати, але є певні моменти, які необхідно відточити. Над цими проблемами, які були в попередньому сезоні, ми і працюємо. Потрібно їх виправити, щоб у новому чемпіонаті грати по-іншому. А результат на табло під час зборів – другорядний. Не варто акцентувати на ньому велику увагу.
– І все ж, хто із суперників був найскладнішим?
– Ми ще не завершили всі наші матчі. Попереду чекає спаринг із Лестером (розмова відбулася посеред тижня, – Футбол 24). Лише після нього я зможу дати більш точну, конкретну відповідь.
– Шкодуєте, що не вдасться перетнутись із легендарним Джеймі Варді, який після завершення сезону 2024/25 покинув Лестер?
– О, так! Він – дуже цікавий футболіст. Звісно, я б хотів зустрітися на полі з легендою англійського футболу і пограти разом із ним. Але нічого страшного – це життя. Зіграємо з Лестером без Варді.
– Його кар’єрний шлях схожий на ваш – він також розпочинав у любительських командах, не мав за спиною академій топ-клубів.
– Так, знаю його історію, багато читав і цікавився. Унікальний випадок, я б сказав, який доводить, що в житті можливо усе. Кожному – свій час. Кар’єра Варді мене надихає. Ця людина є прикладом для багатьох – не потрібно здаватися, опускати руки. А не граючи в топ-академіях, реально потрапити в найсильнішу лігу світу, у топ-команду, і здобувати трофеї. Багато залежить від твоєї праці, наполегливості, намірів.
“Взагалі неважливо, що ми починаємо з Поліссям і Шахтарем”
– Влітку з Карпат пішли кілька гравців, зокрема Очеретько та Кінарейкін. Наскільки відчутна їхня втрата для колективу?
– Відчутна дуже суттєво. Але ми розуміємо, що потрібно рухатись далі. Намагаємося будувати команду, покращувати її за відсутності цих гравців. Це футбол – хтось приходить, хтось відходить. Так буде завжди.
– Чи існує в Карпатах традиція прощання зі своїми гравцями?
– Так, існує. Збирається вся команда, щоб подякувати гравцю і щоб він також мав змогу попрощатися, висловити певні слова про спільний період і так далі. Відчувається дуже великий респект. Клуб затишно, по-домашньому відпускає футболістів.
– У попередньому сезоні “зелено-білі” фінішували шостими. На новий чемпіонат ваші особисті амбіції більші?
– Можу сказати одне: найголовніша наша ціль, як команди, – розвиватися. А я впевнений: там, де буде розвиток – буде і результат.
– Старт сезону очікується нелегким. У першому турі – Полісся, у другому – Шахтар. Те, що вони вже зараз навантажені єврокубковими матчами, це плюс чи мінус для Карпат?
– Як на мене, взагалі неважливо, що ми починаємо з Поліссям і Шахтарем – лідерами чемпіонату. Я особисто навіть задоволений. Для мене немає особливого значення, з ким грати. Якщо футболіст виходить на поле і налаштовується на одну команду по-одному, а на іншу – по-іншому, то це не професіонал.
Можливо, граючи кваліфікаційні раунди єврокубків, вони швидше відчують атмосферу відповідальності за результат. Але загалом не вважаю це великою проблемою.
– Ви перебуваєте в команді вже пів року. Що вам найбільше подобається у внутрішній кухні Карпат?
– Так, я вже пів року тут. Десь моментами була непростою моя адаптація, бо перейшов з іншої команди, з іншої філософії. Доводилося важко. Але я задоволений, що перебуваю у Карпатах. Найбільше мені подобається в цій команді ставлення тренерів до гравців і гравців до тренерів. Є взаємна повага, і це викликає велике захоплення.
– Що від вас, як від форварда, вимагає Владислав Лупашко? Крім голів, звичайно.
– Він вимагає те, що вимагає сучасний футбол. Потрібно допомагати команді в грі без м’яча. Приділяємо увагу роботі в пресингу. У Владислава Вікторовича нема такого поняття, як вимкнутися з гри, “застигнути” на полі. Має бути повна і безперервна залученість. Ось це основні принципи, які повинен знати футболіст, граючи в Карпатах.
“У мене немає заздрості, навіть якщо Невес – мій конкурент”
– Знаю, що вивчаєте англійську мову і плануєте братися за іспанську. Великий латиноамериканський десант у Карпатах цьому сприяє?
– Якщо чесно, я це казав більше жартома (Усміхається). У мене і з англійською не все настільки в порядку, щоб я вже брався за вивчення ще однієї мови. Англійська для мене, як хобі. Подобається, ще й корисно.
– І все ж окремі іспанські словечка, мабуть, запам’ятались?
– Можливо, трішки.
– З ким із цих легіонерів вам найпростіше у спілкуванні?
– Є кілька гравців, які непогано розмовляють англійською. Тому з ними можна поспілкуватись більше. Хоча в мене гарні стосунки з усіма, немає ніяких непорозумінь. Ми сприймаємо те, що вимагає головний тренер, і виконуємо це на полі. А за межами поля найчастіше спілкуюся з Ігорем Невесом.
– Невесу довго не вдавалося забити перший гол в УПЛ. Ви, як форвард форварда, його розуміли?
– Багато людей не бачать тієї праці, яку здійснює футболіст. Судять лише по результату. А я бачив, як наполегливо Ігор працює. Бажаю йому забивати якомога більше. У принципі, як і собі (Усміхається). У мене немає заздрості, навіть якщо Невес – мій конкурент. Розумію, що він цього заслуговує своєю роботою. Голи – наша винагорода. І коли Ігор вперше забив у Прем’єр-лізі, я дуже радів за нього. Для нападника це велике полегшення – підкріпити діло забитим м’ячем.
– Скільки плануєте забити у новому сезоні? Чи ставите для себе таку планку?
– Знаєте, можливо раніше і ставив. Зараз не буду стверджувати, мовляв, планую забити ось стільки голів. Але скажу, що хочу забивати багато. І докладу до цього багато зусиль.
– Який форвард є для вас зразком?
– Мені багато форвардів подобаються у світовому футболі. У кожного з них можна взяти якусь певну якість для себе. Наприклад, спостерігаючи за Холандом, можеш навчитися працювати без м’яча, відкриватися, рухатись, оцінювати ситуацію. Дивишся на Хуліана Альвареса – бачиш, як він грає між лініями, як розвертається, як працює з м’ячем. Не можу виділити якогось одного конкретного нападника.
“Не прибирати ніжку, грати до кінця”
– Ви розпочинали у чемпіонаті Київської області, де перетиналися, зокрема, з ветеранами УПЛ. Назвете парочку прізвищ?
– Гм, цікаве запитання. Зараз вже важко пригадати. Точно можу назвати Євгена Морозенка, з яким досі підтримую зв’язок. А от хто ще…
– Можливо, Алієв? Він якраз приблизно в той період бігав за Бучу, Джуніорс.
– Пам’ятаю команду Джуніорс, яка потім змінила назву на Шторм. Але Алієва я не зустрічав. Такий гравець точно б запам’ятався.
– Чого вас навчив любительський чемпіонат?
– Кожен етап життя чогось вчить. Обласний чемпіонат показав мені справжній чоловічий футбол. Десь не прибирати ніжку, грати до кінця. Або коли люди приїжджають і їм потрібно виграти, щоб заробити певну копійку. Тому ставитись до матчів належало абсолютно серйозно.
– Хто вас помітив на цьому рівні і запросив у Оболонь?
– Багато нюансів різних, але дуже сильно допоміг із цим переходом Роман Санжар. Він тоді був тренером клубу Денгофф із Київської області. Запросив мене до себе в команду. Якось ми грали товариський матч проти Оболоні. Я потрапив до стартового складу. Рахунок був 4:2 – Денгофф програв, а, може, навіть виграв, вже не пам’ятаю. Але мені вдалося забити гол, після чого запросили в Оболонь.
– В УПЛ ви забили вже 13 голів. Який із них – найулюбленіший?
– Чесно кажучи – кожен із них.
– Станом на цей момент ви задоволені тим, як розвивається ваша кар’єра?
– Звісно, що так. Оцінюю те, що я пройшов і де зараз перебуваю. Знаєте, дуже цікаво вийшло. Кінець травня і початок червня я ще грав за Оболонь. Потім трансфер у Рух. А вже чимало часу перебуваю у Карпатах. За рік, можна сказати, змінив три команди. Захоплива історія, пригода. Знову ж таки, у кожному середовищі я чогось навчаюся. Можливо, не завжди все йде так, як ти цього хочеш. Але загалом я задоволений.
