Мірошниченко: “Гравці виросли за цей сезон і це заслуга тренера”

Захисник “левів” розповів про боротьбу за єврокубки, Владислава Лупашка та силу колективу.

– Денисе, як у вас справи? Як плануєте провести відпустку?
– Справи – чудово, нам надали час на відпочинок. Планую провести 20–25 днів із родиною, з близькими. Набратися позитивних емоцій і поступово готуватись до нового сезону.

– У «Карпати» ви перейшли разом із Володимиром Адамюком і Яковом Кінарейкіним. Це було якось узгоджено чи просто так вийшло?
– Ні, це все вийшло дуже спонтанно. У мене все вирішилося буквально за один день: з’явився інтерес, ми домовилися – і вже наступного дня я приїхав у Львів. Там побачив Яшу, потім і Вову – вони теж були на базі «Карпат». І ось так за день-два ми вже всі були в команді.

Звісно, я був радий. Ми працювали разом у «Дніпрі-1», і я щиро вважаю, що це класні хлопці. Дуже приємно опинитися з ними знову в одній команді.

– Перед тим, як ви підписали контракт із «Карпатами», з’явилась інформація про інтерес з боку «Металіста 1925». Це правда? Якщо так – чому не домовилися з ними?
– Думаю, не зовсім коректно обговорювати, хто що хотів. Я гравець «Карпат», і я там, де дійсно щиро хотів бути. Не бачу сенсу чекати на щось інше чи розмірковувати, як могло б бути. Я щасливий саме тут.

– Вже згадували Володимира Адамюка. Як думаєте, чому він відмовляється від інтерв’ю?
– Важко сказати. Він дуже позитивна людина, веселий, добрий. Може, просто бере паузу – щоб потім дати одне велике, змістовне інтерв’ю одразу на всі запитання. Він дуже класний хлопець, товариський.

– Я ще з часів «Дніпра-1» пам’ятаю, що з ним було складно щось записати після матчу. І в медіа його практично не видно.
– Так, погоджуюсь. З боку здається, що це не зовсім на нього схоже – бо він справді дуже відкритий у житті. Але тут уже краще в нього самого запитати.

– Розкажіть детальніше про роботу Владислава Лупашка. Спочатку він вивів «Інгулець» в УПЛ, а тепер і перший сезон із «Карпатами» – доволі успішний. Чим він вас здивував як тренер?
– Він дуже нестандартна людина – у хорошому сенсі. Мені дуже сподобалося, з якою легкістю він увійшов у колектив. Уявіть: він прийняв команду буквально за тиждень до старту чемпіонату. Не формував склад, не підбирав під себе гравців – просто прийшов у «Карпати» і змінив все.

– Що тренер додав нового?
– Дав кожному віру, впевненість, заряд. І молоді, і досвідчені футболісти виросли за цей сезон. Уся Україна бачила наш прогрес – і це заслуга тренерського штабу, керівництва клубу, яке нас підтримувало в усьому. Комплексна робота всієї структури під назвою «Карпати».

– Чого бракувало, щоб зайняти місце, яке надає право на єврокубки?
– Нам нічого не бракувало, все було на найвищому рівні. І, чесно, мало хто вірив, що «Карпати» будуть боротися навіть за вісімку. А ми до останнього туру були за крок від єврокубків.

Все було в наших руках і ми самостійно втратили можливість потрапити в єврокубки. Незважаючи на це, хочу підтримати усіх причетних до успіхів цього сезону в «Карпатах». Вважаю, що проведена робота не була даремною. Ми становимось краще і краще. Взимку ми запланували зробити крок уперед і так й сталось. В нас ніхто не вірив, але ми до останнього боролися. За грою ми також виглядали цікаво, тому дякую тренерському штабу, хлопцям і нашим вболівальникам. Лише дебютний рік після Першої ліги, але ментально всі виросли дуже сильно. В наступному сезоні сподіваємось на кращий результат.

– Що не так було в матчі із «Зорею»? Вони були немотивовані, ви забили першими – і все одно програли.
– Мені здається, нам просто не вистачило другого гола. Ми мали два дуже хороших моменти після першого забитого. Ян Костенко пробивав небезпечно, потім Амбросій Чачуа мав шанс забити у порожні ворота. Якби ми тоді забили вдруге – результат був би інший. Але сталося, як сталося.

Я все одно хочу подякувати команді. Ми провели величезну роботу. Тепер маємо зробити ще один крок уперед, винести урок й рухатися далі. Повторювати помилки не плануємо.

– А щодо Амбросія Чачуа – багато хто його не помічає, у тому числі і преса, але ви кілька разів згадували про нього як про лідера.
– Так, він один із найважливіших для нас гравців, у колективі. Його внесок ледве не найбільший в успіх клубу. Забив, якщо не помиляюсь, 10 голів і зробив 2 асисти. Він щиро любить цей клуб, віддає себе повністю на полі. Я сподіваюся, це ще не його найкращий сезон, а найкращий та найрезультативніший – ще попереду.
Він – капітан, лідер, чудовий хлопець. Хочеться, щоб преса звертала більше уваги на таких людей, «тіньових лідерів» команд.

– Ви можете зіграти практично на будь-якій позиції на фланзі. Де вам комфортніше і яка позиція була найнезвичнішою?
– Я багато грав як справа, так і зліва – думаю, десь порівну. Виступав і вінгером, і опорником, і центральним захисником, і навіть під нападником.
Це й експерименти, і моя універсальність. Найзручніше – крайній захисник, там почуваюся найкраще. Але завдяки досвіду можу закрити багато позицій.

Проблемно? Хіба що воротарем – було б незручно (сміється, – прим. І.Л.)

– Що для вас означає носити капітанську пов’язку?
– Передусім – відповідальність. Перед хлопцями, які довірили тобі цей статус. Ти маєш захищати їхні інтереси й на полі, і поза ним. Особливо в клубі з такою історією, з таким фанатським рухом, у місті, де футбол – частина життя.
Але я не один: у нас є чотири капітани – Амбросій Чачуа, Вова Адамюк, Влад Бабогло і я. Всі розподіляємо обов’язки. І, звісно, головний тренер – він бере на себе найбільшу відповідальність. Тож у нас усе збалансовано. Немає такого, що вся відповідальність на одній людині. Це справжній колектив.

Джерело: sport.ua