Фото - FCKarpaty.Com.UA
Скромний, дипломатичний, успішний. Екс-наставнику "Карпат", якого у Львові досі пам'ятають і шанують, виповнюється 50 років.

У Курську я виріс і прожив там до закінчення середньої школи, потім вступив до інституту фізкультури в Смоленську. У рідному місті я буваю не менше, ніж раз на рік - відвідую батьків.

Рідне місто - це коріння назавжди. Тож мене цікавить все, що пов'язане з Курськом.

Особисто у мене час, коли я захотів стати тренером, настав у дитинстві.

Кар'єра могла по-іншому піти. Були шанси зачепитися за кордоном. У вищій лізі Польщі повинен був грати, але не розкрився, як хотів. Костянтин Іванович Бєсков двічі запрошував у "Спартак", проте, на жаль, не склалося.

З академії "Шерифа" вийшло багато хороших футболістів, деякі з них грають у збірній Молдови. Це був дуже хороший і важливий для мене період.

Не назвав би Львів серед найулюбленіших міст, але він досить хороший, залишає дуже приємні враження.

У "Карпатах" пам'ятають і шанують виграш командою Кубка СРСР 1969 року. Це був перший і останній випадок в історії, коли трофей взяв клуб першої ліги. Це був нонсенс! У Львові дійсно дуже цінують ту перемогу і мріють про новий виграш Кубка - нехай і в якості команди вже вищої ліги України.

Нам випало проводити його (перший єврокубковий матч Кононова на чолі «Карпат» - прим. «Футбол 24») у Рейк'явіку. Там були білі ночі. У підсумку всю ніч перед зустріччю не міг заснути – не через хвилювання, а через яскраве світло.

У матчі-відповіді у Львові рахунок 0:0, який нас влаштовував, тримався до 92-ої хвилини - і тут пропускаємо. До мене відразу підійшов Франк Райкард, головний тренер "Галатасарая", простягнув руку і сказав: «Sorry, this is football». А на 95-ій забили ми. І тепер вже я підійшов до Райкарда, потиснув руку і повторив його слова: "Sorry, this is football".

Був дуже цікавий матч з "Борусією" за напругою, коли ми поступилися 3:4 в доданий час за 15 секунд до фінального свистка. Незважаючи на поразку, вболівальники дуже тепло нас проводжали. Це було вражаюче видовище: люди вмикали світло в телефонах, а хто і факели з паперу підпалив. Словом, дуже емоційно нам дякували. Львівський період кар'єри був для мене дуже цікавим, повчальним і незабутнім.

Фанати "Карпат" проводили матч із регбі, а ми - футболісти і тренери - вирішили підтримати їх і прийшли на гру, як уболівальники. У підсумку всі помінялися місцями - фанати були на полі і грали, а футболісти і тренери підтримували їх з трибуни. Справжні фани були такі люб'язні, що допомогли нам підготуватися до гри і видали фаєри. Тож ми «палили» в усіх сенсах.

Ми грали проти київського "Динамо", для нас це була дуже важлива зустріч, всі мої думки - про досягнення результату, а тут виходжу з роздягальні і бачу цей банер («Кононов Олег Георгійович – почесний громадянин Львова» - прим. «Футбол 24»). Мені було дуже ніяково, чесно кажучи.

Думаю, [у Львові мене сприймали] більше як білоруса. Але всі знали, що я народився в Росії. Ніяких проявів негативу за національною ознакою я не зустрів жодного разу. Ставлення до мене завжди було хорошим.

Я - росіянин. Завжди ним був, де б не жив.

Найголовніше – користь для клубу при виконанні своїх обов'язків.

Намагаюся частіше брати на тренування молодих, щоб бачити, як вони працюють і наскільки вони близькі до рівня нашої команди. Спільний тренувальний процес всім йде на користь. Я ж заздалегідь вивчаю хлопців з академії, які через деякий час зможуть приєднатися до головної команди.

Я не замислювався ніколи про побудову катеначчо.

Мені завжди подобався спартаківський футбол, гра в середню та коротку передачу, стінки, забігання. Дуже приємно, що нас іноді порівнюють за стилем з тією командою.

Не знайомий, хоча і вважаю Романцева одним з найвидатніших тренерів нашої країни. Зате бачив конспекти тренувань, завдань. Сталося так, що колись давно один тренер - тільки не запитуйте, хто - їх записав, показав мені. Я спробував це реалізувати в юнацьких командах. І зараз в нашому тренувальному процесі багато завдань, які наближені до того, що робив Романцев.

У мене було дві улюблені команди. Це "Спартак" Бєскова - тільки зростав я більше на Юрію Гаврилову. А друга команда - тбіліське "Динамо" того покоління, коли воно у 1981 році виграло Кубок кубків.

Я постійно виховую в собі якісь якості. По-перше, терпіння. По-друге, здатність швидко аналізувати те, що відбувається і виправляти помилки, якщо вони були допущені.

Що більше ігор проводиш із сильними суперниками - то краще зміцнюєш себе у всіх аспектах.

Головний тренер повинен, в першу чергу, розуміти, що не він виходить на футбольне поле.

На зборах був один футболіст, який раз за разом спізнювався на тренування. Штрафи за запізнення досить серйозні: 1 хвилина - 50 євро. Вийшло чимало. Зате більше він не запізнюється.

Якщо сконцентруватися і подумати, то можна визначити хлопців, які здатні стати тренерами.

Тренер завжди повинен мотивувати гравців до досконалості. Але головною мотивацією є гра клубу.

І обіймаю, і навіть цілую футболістів за виконану роботу. І ставлюся до них усіх однаково. Якщо вони викладаються на полі і домагаються результату - чому б не проявитися емоціям?

Мені не подобається, коли інші футболісти і тренери кажуть про гравців, які отримали серйозні травми: мовляв, він уже не той, нічого у нього не вийде. Хотілося б, щоб такі люди згадували, як вони самі отримували серйозні травми, скільки відновлювалися і коли знаходили колишній рівень.

Мені в душу запав футбол Пепа Гвардіоли часів "Барселони" - з 2009 по 2011 роки. У період цей, думаю, завдяки грі тієї "Барси" стався підйом всього світового футболу.

Валєра Карпін знає Гвардіолу ближче, він часто з ним розмовляв і бував на тренуваннях. Я ж докладніше спілкувався з Юргеном Клоппом у Дортмунді. Дещо теж почерпнув, але погляди мої ближчі до Гвардіоли.

Запитання про суперників для мене завжди на другому плані. Не стільки дивлюся на чужі мінуси, скільки приділяю увагу нашим плюсам. Хлопці повинні в першу чергу думати про свою гру.

Головний тренер бере відповідальність на себе - на тренуваннях, в іграх, щодо стартового складу і замін. У ці важливі складові ніхто не має права втручатися. Так, розмовляти, вислуховувати людей можна і потрібно. Зокрема і президента клубу. Але останнє слово - за мною, і я завжди цього дотримуюся.

Хочеться працювати якомога довше і приносити користь. А що буде в майбутньому - не відомо нікому.

Все, що нижче першого місця - не так суттєво. Треба прагнути до титулів.

Мрія? Звичайна. Виграти чемпіонат країни і Лігу чемпіонів.

Я ж не тільки тренер, а просто людина.

Джерело: http://football24.ua/
Дата: 23.03.2016 | Екс-карпатівець | Переглядiв: 1628




andyleo
Спам1) Нiк: andyleo / Дата: 25.03.2016 в 14:25:46 (+ | 0 | -)
Спілкувався з ним декілька разів. Можу сказати, що це дійсно Людина.

Олег Георгійович, всіх благ Вам! Маю надію, що колись Ви ще порадуєте нас у Львові.
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...
checklive.ru

Мiнi-чат
СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн

Опитування
Нові коментарі
"Чесно вам скажу, я ще можу повернутися працювати" - "Е нєєє... таропітса нє надАаа..."

Або більша половина з Винник )))

Ясно більша половина перейде у Винники

А може Ігорко як граючий виведе на поле,а Ірішка розглядатиме тактику із Віпів,було б цікаво.

не пори фігні, сиди дома і дивись футбол по тв...вже своє відпрацював.

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 94
Гостей: 85
Користувачів: 9

west, 22, levchik, vasyl_79, pvm65, вовпчик, Sony, yuraburda12, JamesRodriguez