Мізін
Інтерв'ю з екс-гравцем Карпат, найрезультативнішим хавбеком вітчизняного чемпіонату.

Абсолютний авторитет на полі і за його межами, улюбленець львівських вболівальників. Максимально скромний і стриманий у повсякденному житті. Учасник єврокубків у складі п’яти українських команд. Футболіст, який разом з "Карпатами" одночасно пережив найбільші успіхи і невдачі у новітній історії клубу.

До Львова ви приїхали у 1998-му році. Пригадуєте той момент, коли вас запросили в "Карпати"?

– Мирон Богданович (Маркевич) подзвонив і сказав про цей варіант. Я прийшов не сам – приїхала ціла група гравців з "Дніпра": це і Гецко, і Шаран, і Полунін, і Паляниця. Чи я не вагався? Я дуже поважаю Львів і мені дуже подобається це місто. До цього я неодноразово грав на "Україні" і хотів спробувати свої сили вже у зелено-білій футболці.

Доля подарувала вам особливі емоції, коли в останньому турі "Карпати" вибороли бронзу саме у грі з "Дніпром". Незвична мить?

– Назавжди запам’ятався той матч. Всі ті миттєвості: повний стадіон "Україна", сильний колектив, який складався не лише з приїжджих. Чого варті хоча б місцеві Беньо і Чижевський. "Динамо" було поза конкуренцією, тому то був великий успіх. Карпатівську бронзову медаль зберігаю у батьків.

Як вам працювалося з Маркевичем?

– Мирон Богданович – мудра людина. Він вміє знаходити виконавців, які роблять результат. В нього сильна психологія. Спочатку, коли новачки приїжджали в колектив, одностайності не було. Але потім від цього не залишалося і сліду.

Гвінеєць Алькалі Соума отримав у Львові прізвисько "Семен" і став для українських вболівальників справжньою екзотикою. Як його сприйняла команда?

– Та ти знаєш, для нас це теж була екзотика. Перша асоціація з ним – яскравий образ. Соума прийшов на нагородження у національному гвінейському халаті. Загалом він почував себе нормально в футбольному плані. Спілкування наше відбувалося через перекладача, тому не назвеш його дуже близьким. Але мені здається, що йому тут подобалося.

В атаці Соумі було непросто, адже беззаперечними гравцями основи вважалися Іван Гецко і Олександр Паляниця. Ви стали співавтором їхнього рекорду, коли обоє забили по 16 голів за сезон. В чому секрет цієї пари?

– Дуже своєрідні гравці. Напевно, кращі в Україні після Шевченка і Реброва. Їхня особливість – різносторонній стиль. Гецко був нападником таранного типу, а Паляниця доповнював його. В побуті Іван і Сашко змагалися. Доходило до смішного – хтось виходив сам на сам, але партнеру пас не віддавав, щоб той бува не обігнав у гонці бомбардирів. За цим було цікаво спостерігати. Їхня конкуренція була доброю. На полі, незважаючи на це, вони робили спільну роботу.

Вас у Львові на вулиці часто впізнавали?

– Так, впізнавали. І це приємно. От нещодавно у Києві зустрів львів’ян. Завжди радісно, коли люди пам’ятають твою гру.

Ви якось зізналися, що в кожній команді вкладали частинку себе у талановитих гравців. В "Арсеналі" допомогли Селезньову і Погорілому, а в "Карпатах" передавали знання Миколі Іщенку.

– Ми жили поруч з Миколою на вулиці 700-річчя Львова (нині – проспект Чорновола). Я також близько спілкувався з Тарасом Кабановим, розмовляв з Олегом Веприком, іншими молодими футболістами. Щодо Іщенка, то нас пов’язувало ще й земляцтво – він також з Києва.

Ви подарували "Карпатам" приємні емоції в Кубку України і вивели команду в Кубок УЄФА, коли забили "Шахтарю" у півфіналі. Пригадуєте гол у додатковий час в Донецьку?

– Семочко подав кутовий, хтось заблокував Дмитра Шуткова. Здається, то був Юра Беньо. А я на дальній штанзі просто зустрівся з м’ячем. Раділи ми дуже сильно. Потрапити у фінал – це велика честь для всіх без виключення. Шкода, що шанси на перемогу в Кубку були дуже мізерні. "Динамо" було на вершині, скоро після тієї гри кияни продали Андрія Шевченка в "Мілан". Ми пропустили швидкий гол і втратили все.

Програли "Карпати" за сумою двох матчів і в єврокубках. Хоча тоді шведський "Хельсінборг" не виглядав настільки нездоланним.

– Було прикро, коли ми пропустили у Львові на останній хвилині – я стрибнув у підкаті, блокував удар, а м’яч зрикошетив. Стронціцький полетів в один бік, м’яч – в інший. Хоча за якусь хвилину ми зрівняли рахунок. Справа дійшла до пенальті. Я свій удар реалізував, але в підсумку ми програли.

Одного разу ви сказали, що відчуваєте недовіру до журналістів. Мовляв, львівські газети понаписували про вас нісенітниці, однак ніколи не казали, що саме. Що за історія?

– Людина підходить, запитує і йде. А потім з’являється стаття. Деталей не пам’ятаю, але знаю, що це була якась дурість. Просто після цього не даю інтерв’ю незнайомим журналістам.

У сезоні 2003/04, коли "Карпати" вилітали з Вищої ліги, в одному з ключових матчів стався епізод, про який у Львові пам’ятають і зараз. Львів’яни на останніх секундах дотиснули "Оболонь" (1:0), ви забили переможний гол, але вразили не лише цим. В одному з моментів дали "копняка" партнеру.

– Було багато емоцій – так не можна себе поводити. Гра була настільки напруженою, що я не втримався. Коли забив, то відчув нереальну радість. Потім пригадую, як вся команда навалилася на мене. Я ледве дихав. Добре, що масажист вгамував хлопців і розігнав натовп.

На зламі століть ви залишили "Карпати", проте згодом повернулися і разом з командою вилетіли до Першої ліги у 2004-му.

– Я йшов, бо в клубі почалися проблеми. Мені треба було визначатися, я перебував у списку тренерів збірної. У тому, що команда вилетіла, є і доля моєї вини. Я ж дві червоні отримав…

Три червоні і шість жовтих за сезон.

– За нас взялися судді. Якщо раніше дивилися не так прискіпливо, то тоді конфлікт відчувався. Чий? Я не знаю, але він був.

Ваш партнер Ярослав Хома отримав дискваліфікацію за нібито споживання допінгу. За його словами – "били" по лідерах команди.

– Я пропустив майже половину матчів чемпіонату. Виправдання цьому немає.

Кілька років тому серед львівських вболівальників проводилося опитування. За його підсумками вас визнали кращим півзахисником в новітній історії "Карпат". Ви неодноразово адресували компліменти у відповідь, називаючи фанатів "левів" "найбільш пристрасними".

– Так воно є. Я і зараз це можу сказати – у Львові найсильніші вболівальники. Вони підтримують команду і в горі, і в радості. У мене до них величезна симпатія. Вони вірні, вони вболівають, як вміють. В Україні таких важко знайти.

"Карпати" переживають не найкращі часи. Ми згадували про ваші промови у патових ситуаціях. Що б ви сказали зараз у роздягальні, якби були гравцем "зелено-білих"?

– Потрібно шукати взаєморозуміння. Лідери на футбольному полі повинні вирішувати усі проблеми, їх оминати не можна. Те саме стосується керівництва. Для того, щоб говорити конкретику, потрібно бути всередині колективу. Я слідкую за "Карпатами" і сподіваюся, що в них все буде гаразд.

Джерело: http://football24.ua
Дата: 17.11.2017 | Інтерв'ю | Переглядiв: 373




GAL
Спам1) Нiк: GAL / Дата: 17.11.2017 в 16:57:13 (+ | 0 | -)
Мізін, Покладок, Гецко, Паляниця, Ковалець... були імена!
Та й теперішнє покоління, то й ж Федецький, Худобяк, Голодюк - талановиті футболісти.
Ну але те, що в останні роки робиться з командою є просто немислимим!
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...
checklive.ru

Мiнi-чат
СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн

Опитування
Нові коментарі
Великий український тренер Ставицький також на стажуванні,так що маємо в майбутньому кому тренувати,і не шукати іспанців...

А чого взагалі призначати зимою матчі ?

Тільки б знову не "відрахували" з команди тих, хто ще може грати ! Не ставайте на ті ж граблі, що весною - від...

Жидівські манси,а чого то Карпати мають грати в середу,та ще і у Києві?!

Повезло команді з Рівного з мером.
І Арену-Львів в користування надав, і трансляціями забезпечив.
Може кол...

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 33
Гостей: 33
Користувачів: 0