Колишній голкіпер "левів" у інтерв'ю розповів про перші дні війни, біль за Маріуполь та гордість за Збройні Сили України.

– Увечері 23 лютого у нас вже була інформація про те, що російські війська перебувають безпосередньо під кордоном. Хлопці з Києва та Чернігова вже знали про це. Переживання ставало сильнішим, але у напад не вірилося до останнього. Та ну, яка війна? Ми ж у 21-му столітті живемо.

– Зранку ви прокинулися у новій реальності?

– То була 4-та чи 5-та ранку. Я мешкав у номері з Пилипом Будківським. Спросоння помітив, що він вийшов з кімнати. Коли Пилип повернувся, то розбудив мене словами: "По Києву та Харкову стріляють". Я пережив справжній шок. Кинувся читати новини і пересвідчився у цьому жахітті на власні очі. Тоді зателефонував до рідні у Львів… Перші дні були особливо складними.

– Колектив збирався на наради і вирішував, що далі?

– Такі збори у нас відбувалися щоденно. Ми все ще намагалися тренуватися, щоб просто не сидіти в готелі. Чіткого плану дій ніхто не мав. Ми просто стежили за розвитком ситуації.

– Особливо від дій російських терористів постраждав Маріуполь. Що відчуваєте, коли бачите жахливі фото та відео звідти?

– Страх. Боляче за тих людей, страшенно шкода дітей. Це навіть словами важко пояснити. На наших очах творяться страшні речі. Інколи просто не можу більше на це дивитися. Відчуваю, ніби серце розривається. Зрештою, таке не лише з Маріуполем. Болить у душі за кожне українське місто, за кожну дитину, за кожну людину.

– Маріуполь – класичне індустріальне місто, проте зі своїми красивими місцями. У вас там були улюблені локації?

– Разом із дружиною та дітьми полюбляли гуляти у парку поруч з Драмтеатром. Що з ним трапилося нещодавно, мабуть, всі бачили. Там було дуже красиво і сучасно. На жаль, усього цього більше немає.

– У Маріуполі зникло безліч людей. Усі ваші знайомі на зв'язку?

– Те, що доводилося чути, це справжнє жахіття. Навіть складно було слухати історії людей, які пройшли маріупольське пекло. Майже усі знайомі вийшли на зв'язок, декому пощастило звідти виїхати. Намагаюся допомагати їм на відстані. Невідома доля футболіста Родіона Плакси. Я з ним свого часу близько спілкувався, хоч він і за дубль Маріуполя тоді виступав. Чудовий хлопець, сподіваюся, що все буде гаразд.

– Хто здатний на такі вчинки щодо людей? Як таких істот можна охарактеризувати?

– У мене до них ненависть. Не існує нормальних слів, щоб описати їх. Виродки… Разом зі своїм правителем. Просто зазомбовані люди, зомбоящик. Дивляться свій телевізор і мають свою правду. Виявляється, ми ще й винні. У Туреччині на зборах перетиналися з росіянами-туристами. Вони так на нас дивилися, ніби це ми на них напали, а не вони на нас.

– Українська армія дає гідну відсіч агресору. За місяць спротиву вони неодноразово нас дивували.

– Протягом перших двох днів я думав, що шансів у нас дуже мало. Однак потім ЗСУ розвіяли мій скептицизм. Вони не просто боронили наші території, а й ішли у контрнаступ. У мене є знайомі серед військових, я цікавлюся завжди їхнім життям. Справді захоплений цими людьми. Вони заслуговують на найбільші слова подяки. Їм слід стоячи аплодувати. Зараз намагаємося допомагати усім, чим можемо. Ми не на передовій, але також стараємося. Українці об’єднуються і стоять один за одного.

– Символом боротьби з російським агресором став Володимир Зеленський. Висловлю свою думку – я не чекав від президента такого.

– Відверто кажучи, я теж. Повністю змінив свою думку. Зараз Зеленський – це лідер нації, герой. Людина, яка не боїться. Людина, яка не втекла, вона з народом. І якщо треба, то президент теж візьме зброю і піде воювати. Зеленський – найкращий президент, якого мала Україна. Дуже сподіваюся, що ми відвоюємо нашу країну, а він залишиться на другий термін. Було б справедливо, якби Володимир Олександрович продовжив відбудову нашої держави.

– Іншого підсумку, крім перемоги, не розглядаєте?

– Стовідсоткова впевненість у нашій перемозі. Вірю у наших бійців і не сумніваюся, що Україна виграє цю війну.