Фото - ФК "Луго"
Інтерв’ю "Футбол 24" із захисником Карпат, який останні півроку був орендований Луго – клубом іспанської Сегунди.

Василь Кравець приїжджає на таксі. Звичайний хлопець, якого не відрізниш від звичайних перехожих на тротуарі. Ніякої зірковості, пафосу, апломбу, які б виказували в ньому футболіста. "Не люблю уваги до своєї персони", – каже Кравець. І додає: "Давати інтерв’ю також не люблю”.

"Дехто з друзів просив: "Привези іспанської горілки"

Василю, як відпочивається?

– Відпочиваю суто вдома. Намагаюся всіх побачити, з усіма зустрітися. Нікуди навіть не хочеться їхати. Дім, село, дідусь, бабуся.

Чого тобі найбільше бракувало упродовж періоду в Іспанії?

– Друзів. Батьки і дівчина приїжджали до мене – це все добре, але без друзів було дуже тяжко. Якби хоча б пару друзів до мене в Іспанію – було б набагато легше.

Михайлу Кополовцеві, який перебував у Німеччині, не вистачало там закарпатського колориту і драйву. Мовляв, німці – нудні і пасивні, ніхто тебе не підганяє на світлофорі.

– В Іспанії – те саме. Ніхто нікуди не поспішає. Луго – місто маленьке, тож навіть не потрібно нікуди їхати. Хіба вирушити у Мадрид чи Ла-Корунью. Тоді вже – світлофори, всюди відеокамери, обмеження швидкості у 120 кілометрів за годину.

Багато міст в Іспанії вдалося об’їхати?

– Я тільки у Мадриді побував і в Ла-Коруньї. Дуже гарні міста. Більше, якщо чесно, навіть не було часу кудись поїхати. Я наполегливо працював.

Це в якості туриста. А з командою?

– Пригадую лише поїздку у Тенеріфе – дуже важка дорога. У Кадісі був, у Нумансії. Загалом – дуже красива країна.

Які подарунки привіз з Іспанії?

– Прихопив сувеніри, магнітики. Дехто з друзів просив: "Привези чогось іспанського. Якоїсь іспанської горілки". Замість горілки я їм привіз віскі (Усміхається). А батькам і дідові – магнітики на холодильник. Більше нічого такого. Мама з татом гостювали у мене, тож купили собі те, що їм потрібно.

"У Луго розпитували про війну в Україні"

Крім відсутності друзів, з якими ще труднощами ти зіткнувся в Луго?

– Відчувалося, що я на чужині. Йдеш вулицею, навколо люди розмовляють про щось своє. Бабусі у них поводяться, як молоді. Активні, бігають. Наші ж бабульки сидять під під’їздом і обговорюють всіх – ти їх можеш послухати краєм вуха. "Он, пішов наркоман" (Сміється). В Іспанії – нудьга.

Три речі, які тобі сподобалися в Луго?

– По-перше – це древній мур, який проходить навколо центру міста. Кажуть, його збудували ще римляни. Біля цих укріплень іспанці люблять виходити на пробіжку. По-друге, запам’ятався стадіон мого клубу. Зовні – компактний, але всередині – багато простору. По-третє – один з їхніх ресторанів, збудований на старовинному млині. Під ним протікає річка. Підлога – прозора, ти можеш подивитися, як тече вода, як у цій воді плаває риба.

Які успіхи у вивченні іспанської мови?

– Клуб мені надав жінку-перекладача. Вона надсилала картинки на Skype, і я по них вчив слова. Потім навчала мене правил іспанської мови, часів. Наразі процес навчання триває. Я хочу освоїти цю мову, щоб розуміти, про що говорять люди навколо.

Приїхавши у Луго, ти тривалий період не виходив на поле. Чому?

– Тоді все вирішувала моя вага. Я приїхав із трьома зайвими кілограмами і їх було важко позбутися. Дуже старався, тренувався добре, не поступався іншим. Але тренер швидко пояснив – не ставлю тебе в склад через вагу – вона постійно стрибала між 82-84 кілограмами. Домашні матчі переглядав зі стадіону. Коли команда їхала на виїзд – дивився трансляцію по телевізору. Але нарешті я набрав оптимальні кондиції – і одразу вийшов на поле.

У Сегунді грали практично без паузи. Я ж приїхав у період, коли українські клуби проводили збори, тому відчував у собі багато сил і бажання. На тренуваннях бачив, що мої нові партнери вже морально виснажені.

Напевно, відчув культурний шок, порівнявши методи і принципи тренувань в УПЛ та Іспанії?

– В іспанців тренування завжди починалися з квадрату. У нас – аналогічно було при Йовічевічі, і навіть Дулубі. Просто є різна методика: хтось бігає кроси, хтось виконує рвану роботу. В Іспанії – суто рвана робота: 2 проти 2, 30 на 30 метрів. Крос біг лише одного разу – коли потягнув "задню".

Часу на прийняття рішення – значно менше?

– Там кажуть: якщо є час робити більше одного дотику – роби. Рухайся з м’ячем, спробуй обіграти. Один дотик – це коли ти бачиш, що є якась небезпечна ситуація. Тоді робиш винос м’яча у безпечну зону, або віддаєш у дотик, але акуратно – щоб не "обрізати". Якщо віддаєш вперед – можеш навіть обрізатися. Якщо назад – не маєш права.

Пригадуєш моменти, коли тренер тебе хвалив, або навпаки – критикував?

– Він нікому не "піхав" так, щоб аж порвати голос. Гукав: "Ні-ні, стоп!" Зупиняв тренування, пояснював і поїхали далі. Був у нас футболіст, який не потрапляв у склад. Огризнувся на тренуванні, тож наставник йому сказав: "більше до мене не приходь". Через 2 дні тренер усміхається і каже: "Наш друг їздив відпочивати, але вже повернувся і хоче вам щось сказати". Той футболіст перед усіма нами вибачився і ми продовжили тренування.

Твоя найкраща гра за Луго?

– Найбільше запам’ятався дебют. Грали із Жироною. Але не можу назвати цей матч найкращим. Я ніколи не знаю, коли в мене хороші матчі. Знаю тільки, коли погані (Усміхається).

З ким потоваришував у новій команді?

– У мене з усіма були хороші стосунки. Там є умовних 5 груп – старші, молодші… Є двоє орендованих гравців Барселони, які трималися купи. Є навіть така група футболістів, які полюбляють випити. Зі мною спілкувались усі. Усім було цікаво, як там в Україні, розпитували про війну.

"Я вже навіть відчував смак Прімери"

Які традиції існували в цьому клубі? Чи пройшов ти посвяту новачка?

– Як було… Я прийшов, зі всіма познайомився і розпочався тренувальний процес. Буває, що нас штрафують на 100-200 євро: когось за вагу, когось за поведінку. Потім на ці гроші вся команда йде кудись посидіти. Це, напевно, можна назвати такою традицією в Луго.

До речі, яку загальну суму ти сплатив за свою зайву вагу?

– Не рахував. Але попав так пристойно (Усміхається).

Найоригінальніша нефутбольна пригода, яка сталася з тобою в Іспанії?

– Хіба про те, як я заблукав. Розповідати? У Луго важко припаркуватися. Нарешті я це зробив, вийшов з машини і йду додому. Йду-йду цілу годину, а дому немає. Думаю, потрібно повернутися до машини, бо потім її не знайду. Ще півгодини їздив, шукав дім за навігацією. Загалом блукав десь 2 години. Допомогти мені не було кому: перекладачка кудись поїхала, батьки з дівчиною також поїхали…

Ти якось запостив в Instagram фото, як твоя дівчина заснула прямо під час розмови. Часто таке з нею траплялося?

– Та тільки одного разу. Думаю собі: зроблю світлину (Усміхається).

Розкажи романтичну історію вашого знайомства.

– Ми зустрічаємося 2 роки. Вже заручені. Познайомилися ми на моєму випускному, хоча я з певних причин це туманно пригадую (Усміхається). Через деякий час ми зустрілися знову. Потім знову. Її колишній хлопець – також був вихованцем Карпат. Минув рік чи півроку. Почали переписуватись. Слово за словом, "давай зустрінемося". Поїхали у Парк культури, я їй показав "качельки".

Окей. З іншими українськими футболістами чемпіонату Іспанії підтримував зв’язок?

– Найбільше я спілкувався зі Шведом. Про футбол не говорили взагалі. В основному ділилися спогадами, мріями. Що він проб’ється в основу Севільї, я вийду у Прімеру, житимемо в хорошому особняку (Сміється).

Мар’ян ще не розчарувався в іспанському футболі? Бажання доводити не зникло?

– Звичайно, що не зникло. Кожен футболіст повинен мати таке бажання. Якщо не хоче – то дурень.

Термін піврічної оренди в Луго закінчився. Що далі? Які у тебе варіанти?

– Поки що не знаю. Це запитання до мого агента – Олега Смалійчука. Наразі сказав мені: "Відпочивай". От я і відпочиваю.

А що б хотілося тобі самому? Стати частиною нового проекту в Карпатах, чи повернутися в Іспанію, де футбол у багато разів висококласніший?

– Душа прагне у Карпати. Тут – усе моє, мій дім, хороша команда. Хочеться грати у Львові і вийти в Лігу Європи. Але не буду лукавити: зараз усі мої думки спрямовані на те, щоб пробитися з Луго у Прімеру.

У якийсь момент такий шанс для Луго був дуже реальний. Я вже навіть відчував смак Прімери. Але у Сегунді абсолютно всі команди стартують однаково – кожна ставить завдання посісти перше місце. Якщо б ми програли останні три тури – могли навіть опинитися в зоні вильоту. Але фінішували на 9 місці.

У твоїй команді, знаю, грав супербомбардир, який забив понад 20 голів за сезон.

– Це Хоселу. Крутий чувак! Підкачаний такий. Мав нюх на голи.

Яких вершин ти б хотів досягнути у своїй кар’єрі?

– Мені дуже подобається лондонський Арсенал. Якщо б стояв вибір: Барселона, Реал чи Арсенал, я б поїхав в Англію. Тим паче, Олег Лужний там грав. Англія мені ближча по духу. Там б’ються на полі. В Іспанії когось зачепив – той вже кричить. В Англії тебе вдарили, ти вдарив – і все, граємо далі. А ще на Піренеях "плюс 30" не вважається серйозною спекою. Поїхати у Мадрид – там всі 40. Мені важко витримувати такий температурний режим.

"Пацани, не варто зі мною зв’язуватись”

Коли повертаєшся на рідний Сихів, почуваєшся зіркою?

– Такого немає. Коли приходжу, пацани можуть притравити: "Розступіться, дайте дорогу зірці". Моя реакція? Сміюсь. Я б не назвав себе впізнаваною людиною на Сихові. Я так особливо ніде й не ходжу. Сидимо у когось на квартирі і граємо в PlayStation. Вважаю, це добре. Не люблю уваги до своєї персони. Інтерв’ю давати також не люблю.

Але ж тобі це непогано вдається!

– Ти запитуєш – я відповідаю. Нічого складного.

Ти займався боксом. Знаменитий боксер Роман Джуман відзначав твій удар. Розкажи, як це було.

– Я тоді тільки прийшов у першу команду Карпат. Ходив на бокс, коли мені потрібно було скинути зайвий кілограм. У спарингах, щоправда, не стояв. Джуман? Це була ініціатива Карпат – він мене взяв. "У нього сильний, поставлений удар", – як зараз пам’ятаю (Усміхається). Я потім увесь район лякав: "У мене сильний удар, тож, пацани, не варто зі мною зв’язуватись”.

Бували випадки, коли слова не спрацьовували і доводилося застосовувати кулаки?

– Навіть не хочеться говорити, що таке було. Може було, може ні. Десь хіба хтось п’яний міг дорватися, то так легенько ляпаса даси – він сам впаде.

Ти ще застав часи, коли на Сихові було небезпечно.

– Мама дозволяла гуляти максимум до 7 вечора. Тоді страшне робилося. Я ще був малий і не розумів того, а от мама з татом нікуди увечері не виходили. Якщо ж я затримувався до 19:30 – мене вдома лупцювали. Ременем? Ні. По вухах (Усміхається).

Джерело: http://football24.ua
Дата: 03.07.2017 | Інтерв'ю | Переглядiв: 1092




Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...
checklive.ru

Мiнi-чат
СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн

Опитування
Нові коментарі
З Перемогою ! Тільки б матч з ДК проводили при глядачах !

Трохи молоді тягнули,а зараз всі програють,шкода..((

Х...ню з "жовтого" видання не друкуйте. Коломойський до Карпат нічого не має... Все належить ППД, якому, на да...

Спочатку по воротах навчіться попадати,а потім про перемогу говоріть.

Та брехня це все, адмін ти краще файки не постай.

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 21
Гостей: 20
Користувачів: 1

Aradesh