05.02.2019 Кобрин: "Треба віддати належне Димінському, який стільки років тягне клуб"
782
1
Кобрин
Інтерв'ю з Богданом Кобриним, третім президентом в історії львівських Карпат. Контакти із Динамо, візитка Кірпи, фінал Кубка України-1993, Шелбурн, молоді Гусін та Маркевич – потужна доза ностальгії для всіх уболівальників "зелено-білих".

Богдан Кобрин з усмішкою з’являється на порозі одного з офісів у центрі Львова. Одразу пропонує каву, щоб зігрітися – на вулиці шалена заметіль. Запашний аромат не встигає розлетітися по кімнаті, а він вже розповідає про те, як примусив виправдовуватися Баннікова та організовував складний трансфер Євтушка. Ера третього президента Карпат Незалежної України припала на початок 90-х – один з найважчих періодів в історії новітніх Карпат.

Десь на екваторі нашого спілкування приходить усвідомлення того, що Богдан Степанович говорить про минуле без негативу. Жодної критики чи образ. Інколи його очі зволожуються – як от при згадці про організацію потягу з вболівальниками зі Львова до Києва на фінал Кубка України-1993.

У світі немає випадковостей і практично все має свій причинно-наслідковий зв'язок. Якби не своєчасні та розумні рішення Кобрина, то подальша доля футбольної гордості Західної України була б під великою загрозою. Його правління було особливим – з аутсайдера "леви" перетворилися на провідну команду країни.

Так само незвично для наших реалій Богдан Кобрин залишав світ пост. Після абсолютно курйозної історії цивілізовано попрощався з клубом. Проте між цими двома подіями вмістилося безліч унікальних ситуацій, місце яким у "зелено-білому" літописі.

"Зміна тренерів? Димінський – господар і це його право"


Богдане Степановичу, зараз вас щось пов’язує з футболом?

– З самого дитинства і в армійські роки, і навіть зараз футбол є моєю стихією і моєю любов’ю. Намагаюся допомагати дитячим і сільським командам. Як вболівальник дивлюся не лише матчі єврокубків, а й поєдинки чемпіонату України. Буваю на стадіоні не часто. За останній рік відвідав всього кілька матчів. Вірю, що у футбол ще повернуся – хочу створити дитячу футбольну школу.

Карпати зараз багато критикують, передусім, за невиразні результати. Дістається футболістам, керівництву, президенту. Ви перебували у схожому становищі і знаєте ці відчуття не з чужих слів.

– Коли я очолював оргкомітет з проведення святкування на честь 50-річчя Карпат, то у своїй доповіді в сесійному залі міської ради перед ветеранами клубу я згадував про всіх людей, які за півстолітню історію управляли цим клубом і допомагали йому. З-поміж іншого я згадав про Петра Димінського. "Команда має періодичні успіхи. Звичайно, вболівальники хочуть кращих результатів. Втім, враховуючи економічну ситуацію в Україні, треба подякувати людині за те, що вона утримує клуб і несе на своїх плечах великий вантаж", – сказав я тоді.

За три роки свого президентства я це прекрасно усвідомив. Можливо, Петру Петровичу варто оточити себе більш фаховими і фанатичними людьми. Часта зміна тренерів теж перешкоджає успішній роботі клубу. Зрештою, він – господар і це його право.

Димінського знаєте особисто?

– Багато років тому нам рекомендував зустрітися тодішній голова ПФЛ Равіль Сафіуллін. Ми декілька разів спілкувалися, хоча я не можу назвати наші відносини тісними.

Ви навчалися на економічному факультеті Університету імені Івана Франка, а у футбол прийшли з торгівлі. Як виглядав клуб у 1992-му, коли ви стали його президентом?

– У мене була велика любов до футболу і я особливо не вагався. Кожен футболіст Карпат моєї молодості не потребував представлення і я впізнавав його навіть без номера на спині чи підказки коментатора. Для мене ця команда завжди була особливою.

Я був членом Ради футбольного клубу, який очолював Карло Мікльош. У конференц-залі нинішньої прокуратури Львівської області відбулася конференція, де повинні були обрати нового президента клубу. Всього було 8 кандидатів. Коли я переміг, то був щасливим. Я розумів, у якій ситуації перебуває клуб – Карпати у першому сезоні йшли за крок від вильоту.

Легендарний адміністратор Карпат Анатолій Тищенко через багато років відверто оцінив ту ситуацію: "Якби не Кобрин, то на клуб чекала б доля тернопільської Ниви або Прикарпаття". Виліт у Першу лігу міг стати фатальним?

– Залишалося всього два тури: ми приймали одеський Чорноморець і миколаївський Евіс. На щастя, Карпатам вдалося двічі перемогти і залишитися в еліті.

На той момент Чорноморець мав статус топ-команди, тож перемогти підопічних Віктора Прокопенка було вкрай важко. Кажуть, не обійшлося без підводних каменів.

– Так, звичайно. Всі розуміють прекрасно, що в іншому випадку Карпати вилітали б. Ми не могли втрачати усесторонню сконцентрованість. Я це прекрасно розумів. Нам вдалося не лише затриматися у Вищій лізі, а вже в наступному сезоні пробитися до фіналу Кубка і гідно протистояти Динамо. Крім того, Карпати на той час були наймолодшою командою Вищої ліги з Гусіним, Кардашем та Романишиним, яким ще й 20-ти не було. Ми фінішували 6-ми, а потім і 5-ми. До того ж дали дорогу в життя талановитим хлопцям.

"Карпати були серед засновників Києво-Могилянської Академії"

Яким було фінансове становище Карпат, коли ви прийшли в клуб?

– Ситуація не була жахливою – на рахунку ми мали 5 тисяч доларів. Щоправда, майже відразу практично всю суму довелося віддати на операцію нашому видатному ветерану Ігорю Кульчицькому. Та все ж ми стабілізували ситуацію і зберегли імідж Карпат. Навіть до сьогодні наш клуб має своє ім’я і є особливим.

Перший тренер Карпат Степан Юрчишин згадував прем’єрний чемпіонат без ностальгії і зізнавався, що команда жила на базі у бараках. З інфраструктурою тоді справді було так погано?

– Не сказав би. У нашій власності перебував будинок на Погулянці, футболістам ми винаймали житло. Карпати мали базу і футбольне поле, де проводили збір. Звичайно, що все було скромно, як у радянські часи. Завдяки певним домовленостям вдавалося діставати квартири для футболістів. Невеликі кошти ми отримували від функціонування ринку "Україна" поруч зі стадіоном. Саму арену також намагалися тримати у хорошому стані – перед кожним чемпіонатом до Львова приїжджали з перевіркою інспектори.

Юрчишин сам виявив бажання піти з команди після першого чемпіонату?

– Завершився передостанній виїзний поєдинок в Сімферополі і ми пішли в парк на прогулянку. Степан Федорович вважав, що ми не досягнемо хороших результатів – команда перебувала на дні турнірної таблиці, а кістяк Карпат складали молоді хлопці. Про Юрчишина можу сказати тільки те, що він є хорошою та доброю людиною. Степан Федорович неабияк допоміг команді, просто йому не вистачало досвіду.

Зарплати футболістів – найбільше джерело витрат клубу?

– На той час не було такого, щоб хтось просив чи навіть вимагав, як це зараз відбувається, ніби торги на ринку. Тепер науковці отримують менше, ніж футболісти. Не веду мову про зірок, які роблять шоу. Просто мені трохи незрозуміло, чому звичайні футболісти так заробляють – вони мають бути ближчими до людей. Тодішні футболісти були скромними і розуміли економічну ситуацію – в Карпатах не було таких хлопців, які чогось вимагали чи поводили себе некультурно.

Премії для футболістів були передбачені?

– Я міг зустрітися з командою і за певний матч пообіцяти додаткову винагороду.

Невизначеність грошової одиниці, проблеми з купонами і карбованцями Карпати також відчули на собі?

– Це була катастрофа. Інколи потрібно було понад 100% платити за кредит. Футболістам видавали зарплату не те, щоб мішками, але великими за об’ємом сумами (усміхається).

І ви, і клуб неодноразово допомагали ветеранам. Крім того випадку з Кульчицьким, ви, наприклад, організовували урочистості в селі Ключарки на Закарпатті, де народився Янош Габовда.

– Так, ми відкривали меморіальну таблицю у школі, де навчався Габовда. Також сприяли встановленню меморіальних табличок на будинках, де жили видатні особистості: Едвард Козинкевич, Володимир Булгаков, Карло Мікльош, Юрій Зубач. Я був організатором і головним меценатом встановлення пам’ятного знаку "Львів – Батьківщина Українського футболу" в Стрийському парку на честь першого футбольного поєдинку на території України.

У планах також було відкриття таблички на честь Романа Хижака, ще одного легендарного карпатівського нападника, та інших видатних футбольних постатей. Сподіваюся, що знайду час і кошти для цього. До речі, у 1992-му Карпати долучилися до абсолютно унікального проекту.

Якого саме?

– Із здобуттям Незалежності в Україні тривав процес відновлення Києво-Могилянської Академії. Карпати – єдиний клуб, який є серед засновників цього авторитетного вузу. Ми всіляко допомагали "Могилянці" в межах своїх можливостей, а згодом отримали вірчу грамоту з номером "9" – "Футбольному клубу Карпати – засновнику Києво-Могилянської Академії".

"Почав переговори щодо придбання Попова та Михайленка"


Анатолій Петрик розповідав, що після гри з Шелбурном у Дубліні кілька футболістів помінялися футболками з суперниками. Потім виникло певне непорозуміння – зелено-білих футболок не вистачало. На початку 90-х замовити форму було не так просто?

– Не пригадую цього епізоду, але серйозних проблем в нас не було. У Києві, наприклад, шили непогану форму і ми співпрацювали з цією фірмою. Також замовляли за кордоном – нам привозили зелено-білі футболки, шорти і гетри. Повірте, то була не ключова проблема становлення клубу.

Доводилося чути, що нелегко було з організацією виїздів – кажуть, клуб заручався підтримкою людей, авторитетних на той час у бандитських колах Львова. Мовляв, вони допомагали Карпатам з поїздками на виїзні матчі. Про літаки все одно годі було мріяти?

– Найчастіше їздили автобусом, інколи могли сісти на потяг. Їздили на "ЛАЗівських" автобусах в Полтаву, Київ, Одесу. На той час це вважалося нормою і проблем не виникало.

Тогочасні Карпати мали у своєму складі кількох гравців з інших міст. Як виглядала комплектація команди і тодішній трансферний ринок?

– Одними з перших придбань Карпат були Дмитро Топчієв та Ігор Плотко. Згодом за досить скромну суму запросили з Охтирки Олександра Євтушка – доводилося їздити на складні переговори і боротися за майбутнього гравця англійської Прем’єр-ліги.

Також із Нафтовика прийшов Сергій Амілехін. На зборах у Болгарії помітили цього світловолосого хлопця, який дуже швидко бігав по замерзлих льодових полях (сміється). Ми дуже хотіли його придбати і нам не без проблем вдалося це зробити. Суттєво поповнювалися виконавцями зі стрийської Скали, неофіційного нашого фарм-клубу. Також брали хлопців із жовківського Гараю.

Топчієв має дуже хороші спогади про вас і відзначає ваші управлінські здібності. У вас, своєю чергою, були улюбленці?

– Я завжди ставився до них, як до дітей. Руслан Забранський був дуже хорошим хлопцем, як і Мокрицький, Чижевський та й всі решта наші футболісти. Приїжджих Плотка чи Топчієва ми намагалися добре прийняти, щоб вони почувалися у Львові, як вдома. Я не завжди був згідний з тренерами та їхнім ставленням до гравців, але в них були різні методи, які давали результат.

Ви ж ніколи не вказували, кого ставити у склад?

– Ні, це виключено. Якщо я довірився тренеру, то покладався на його хист, чуття і вміння. Навіщо мені кудись втручатися?

Дуже цікаво було б почути про те, кого Карпати хотіли придбати, але переговори не завершилися успіхом.

– Коли я залишав клуб, то мав певні мрії, які, втім, не здійснилися. Я почав переговори щодо придбання Сергія Попова з Шахтаря та Дмитра Михайленка з Дніпра. Ми потребували підсилення, у мене були свої плани та серйозні завдання.

Карпатам доводилося латати дірки після того, як провідні виконавці залишали Львів. До прикладу, про перехід Андрія Гусіна з Карпат ходять легенди. Як все було насправді?

– Спочатку Гусіну тут було нелегко. Андрій трохи боявся жорстких стиків, грав у нападі і частенько отримував по ногах. Однак він виділявся і такий розвиток подій був логічним. Природно, що його підвищення стало питанням часу. Валерій Лобановський помітив Андрія і так сталося, що Динамо якраз потребувало гравця в середину поля.

Спротиву від клубу не було. Крім того, Гусін вже був відомим в українському футболі – напередодні матчу збірної України мені зателефонував тренер Олег Базилевич і попросив порадити когось із футболістів Карпат. Я назвав прізвище Гусіна. На жаль, травма тоді завадила Андрію дебютувати в головній команді країни.

"Були такі "чорти" в чорних костюмах, які могли образити команду"


Ви стали тією людиною, яка долучилася до першого пришестя Мирона Маркевича в Карпати. Однак у тій історії все було не так просто?

– Львів є особливим містом. Економічно, політично, бізнесово, а у футбольному плані і поготів. Я бачив тренером Карпат Лева Броварського, дуже його поважав і покладався на його досвід. Маркевича я також знав із юних років, коли ми разом грали за команду Каменяр, яку очолював його батько. Мирон Богданович працював у Луцьку і я одночасно вів переговори з двома кандидатами.

За кілька днів до остаточного вибору я зустрівся на вулиці поруч з інститутом фізкультури і порозмовляв з Юрієм Дячуком-Ставицьким. Цього було достатньо, щоб злі язики вирішили, нібито я вже запросив Маркевича і обманюю Броварського. То була п’ятниця, я повинен був представляти головного тренера. Приїхав на стадіон "Піонер" на Погулянці і сказав капітану Юрію Мокрицькому, щоб він допоміг Ярославу Дмитрасевичу провести тренування. У суботу зранку телефоную Броварському.

До нього вже дійшли чутки про вашу розмову з Дячуком-Ставицьким?

– "Богдане Степановичу, ви вже все вирішили і водите мене за ніс?" З таких слів почав нашу розмову Лев Рудольфович. Словом, створили не дуже гарну ситуацію. Я все вирішив миттєво, а остаточно ідея з Маркевичем виникла посеред ночі.

У неділю зустрівся з Мироном Богдановичем та колишнім президентом Волині Анатолієм Барабасевичем, якого вважаю порядною людиною. Першого привітав з призначенням на посаду головного тренера, а другого – з посадою начальника команди.

Чому Маркевичу віддали перевагу?

– На той момент він вже був досвідченим тренером, працював у Поділлі і Волині. Ми виступали непогано – вийшли у фінал Кубка, ввійшли у топ-5 чемпіонату України. Кілька років тому читав інтерв’ю Маркевича, де його запитали про президентів, з якими йому комфортно працювалося. У переліку з Олександром Ярославським він назвав і мене.

Колишні підопічні називають Мирона Богдановича відмінним психологом. Взяти до прикладу епохальний "чотири-трилер" Карпати – Чорноморець. На перерву господарі йшли, поступаючись 1:3. Маркевич у роздягальні все перевернув однією фразою: "Львів – не є то місто, де у футбол можна грати як попало".

– Я сам дивувався, яким чином можна так переламати гру в другому таймі. Ми забили тричі такій потужній команді! Одеситам важко було зібратися. Це справді видатний поєдинок. Маркевич був дипломатом завжди, а зараз це взагалі абсолютно досвідчений наставник.

Ви часто виступали перед командою?

– Присутність керівництва поруч із футболістами дається взнаки. Кожен має свій підхід. Я міг поговорити з хлопцями і порадити щось: "Сходи в кіно, почитай книжку, поспи трохи". Кожному казав щось своє і те, що відчував. Це було святе для мене, я вважав, що педагогічний і батьківський аспект завжди повинні існувати.

Чимало футболістів скаржаться, що у 90-х судді могли відверто вбивати команди. Вам було важко працювати в таких умовах?

– Були такі матчі, коли емоції вирували. Якось програли в Рівному Вересу 0:1 завдяки сумнівному пенальті. Було образливо… У мене був підхід – я арбітрів не купував, не працював з ними. Просто ставився з повагою і міг навіть приїхати в аеропорт чи на вокзал: "У нас молода команда, судіть, будь ласка, як є, справедливо", – просив їх при зустрічі. Щоправда, були такі "чорти" в чорних костюмах, які могли образити команду. Тоді я заходив у суддівську кімнату і казав все, що думаю. Хоча до такого, як в Сімферополі, не вдавався. Маю на увазі відому історію, коли суддів там просто побили.

"Двічі на тиждень мер приймав мене у Ратуші"

Фінал Кубка України 1993-го – одна з найяскравіших сторінок новітньої історії Карпат. Для багатьох він запам’ятався поїздкою на спеціальному потязі до Києва. Наскільки важко було його організувати?

– Зовсім неважко. Існувала підтримка від Львівської залізниці – розумієте, у Львові Карпати всі люблять (усміхається). Бажаючих було багато – чимало людей вирушили до столиці автобусами. Команда жила в київському готелі "Спорт" – з самісінького ранку під готель приїхали "Ікаруси" від заводу "Полярон". Прямо під вікнами на траві люди розстелили обруси, снідали, пили чай і співали українські пісні. Ух, це було дуже класно!

Якими були ваші стосунки з представниками Динамо, зокрема, президентом клубу Віктором Безверхим, якого певною мірою викреслили з історії українського футболу?

– Жодної зверхності не було ні від Йожефа Сабо, ні від президента Віктора Безверхого. Абсолютно нормальне ставлення. Безверхий – це дуже інтелігентна, розумна і поважна людина, яка багато зробила для Динамо. На той час такої моделі управління клубом не мав практично ніхто в Україні. Повірте, це було непросто запровадити і створити те, що він зробив у Динамо.

Ще одна легенда про той фінал – обіцянка тодішнього мера Львова Василя Шпіцера. Мовляв, у випадку перемоги Карпат, над Ратушею протягом всього дня майорітиме зелено-білий прапор. Сам пан Шпіцер не підтверджує і не спростовує цю історію.

– Я теж не вигадуватиму про прапор, але про підтримку влади можу розповісти один факт. Двічі на тиждень о 8-ій ранку мер міста приймав мене у Ратуші. Я приходив до нього, ми пили чай і вирішували, що можемо зробити для клубу.

Коли організовували спецпотяг до столиці, то зустрічалися зі Шпіцером та Георгієм Кірпою. Пригадую, як очільник Львівської залізниці поставив переді мною свою візитку і вимогливо сказав: "Напиши мне здесь, что вы приедете с Кубком Украины во Львов". Я відповів, що ми зробимо все можливе для цього (усміхається). "Нет, напиши", – наполягав Кірпа.

Вже через рік Карпати знову могли пробитися до фіналу Кубка, однак дивовижним чином програли Чорноморцю. Після тієї півфінальної гри в Одесі 37-річний Іван Гамалій плакав у роздягальні, а деякі футболісти по дорозі додому були настільки засмучені, що нібито збиралися вистрибнути з потяга на ходу. Як ви пережили той момент?

– Був величезний розпач. Одне з найбільших розчарувань у моєму житті. Я не можу комусь висловлювати претензії. Останні хвилини часто бувають дуже курйозними.

Сергій Булигін довго тягнув м’яч, поки Андрій Покладок жартома не крикнув "Бий!"

– Одесит вдарив і рикошет дезорієнтував нашого Ельхана Расулова. Проти нас зіграло нерівне поле. Не хочу нікого звинувачувати. Воротарю, напевно, важко було зреагувати на той удар. Бачив і знаю багато негативних моментів у футболі. Але в цьому епізоді я не маю підстав когось звинувачувати.

"Мріяв про запрошення молодого Шевченка"


Золотий матч Таврія – Динамо у Львові – теж ваша заслуга?

– У Федерації ми поводили себе дуже скромно. Однак всі поважали львів’ян і знали, що нам завжди треба поступатися в певних дипломатичних аспектах. Ми ніколи не підводили людей, які нам довіряли. Карпати ще в той час хотіли ліпити єдину Україну і дуже добре ставилися до кримчан у Львові. Після поєдинку наставник Таврії Анатолій Заяєв щиро дякував за організацію золотого матчу. Згодом нам вдалося провести у Львові матч "молодіжок" України та Голландії.

Завдяки цьому до Львова на зустріч із командою молодого Андрія Шевченка Дік Адвокат привіз Клюйверта, Зеєдорфа, Макая і ван Бронкхорста.

– Мені зателефонував тренер "молодіжки" Анатолій Коньков і попросив посприяти з організацією матчу. До речі, в мене були цілком реальні наміри поповнити Карпати молодими гравцями. Я мріяв про придбання молодого Шевченка, а також згодом вів розмови про запрошення із Сум Олега Гусєва. Не склалося.

Ви добре зналися з президентом ФФУ Віктором Банніковим. Легендарний екс-футболіст був хорошим менеджером?

– Наші стосунки складалися по-різному, але загалом я можу згадати про Баннікова лише хороші речі. Щоправда, був один курйоз. Карпати зіграли внічию 0:0 із Шахтарем і я літаком вирушив до Києва на гру Динамо з Чорноморцем. Ми якраз завершували трансфер Топчієва в Динамо.

Прийшов на стадіон, привітався з коментатором Сергієм Савелієм, а тут журналісти з проханням про інтерв’ю підійшли. Я не відмовив і жартома сказав, що Топчієв ще не офіційно є гравцем київського клубу.

Однак він вже був у старті на матч з Чорноморцем?

– Баннікову довелося згодом офіційно все це спростовувати. Мовляв, Богдан Степанович трохи погарячкував і Топчієв вже підписав контракт з киянами (усміхається).

На початку 90-х потрапляння команди в єврокубки автоматично означало шокову терапію для міста та клубного господарства. Вихід в Кубок володарів Кубків і приїзд ірландського Шелбурна до Львова означав серйозний іспит для Карпат. Як вам вдалося впоратися з підготовкою до цього відповідального матчу?

– Це був престижний та іміджевий матч, якому передувала велика праця. До нас приїжджав комісар з Німеччини, ми мали дотриматися всіх вимог. Про легковажність не могло бути мови. До речі, у нас виникали певні проблеми з організацією трансляції. Спочатку все зводилося до того, що транслюватиме поєдинок іноземна компанія, однак в останній момент із Федерації зателефонували і я писав заяву від руки на користь компанії Володимира Лашкула – мовляв, ми віддаємо перевагу їй.

Потрапляння у єврокубки посприяло встановленню на "Україні" спеціальної огорожі?

– Так, ми робили це спеціально до гри з Шелбурном. Цей період запам’ятався мені назавжди. Пригадую заповнений стадіон, прекрасну погоду… З підтрибунних приміщень з’являються команди, звучить марш. І саме в цей момент у мене потекли сльози… Був дуже щасливий, що ми зробили це і все було суперово.

Карпати перемогли вдома 1:0, але в Дубліні поступилися 1:3.

– Нам бракувало досвіду. На тій грі були представники Панатінаїкоса, з яким ми могли зустрітися в наступному етапі. Також виїзд в Ірландію я використав, як певний бізнесовий хід. Взяв із собою 30 представників влади та бізнесу, яких розглядав у майбутньому, як інвесторів і меценатів клубу.

У час вашого правління йшла мова про те, що Карпати хочуть придбати німецькі бізнесмени. Реальний варіант?

– Напевно, такий реальний, як і зараз, про який ми читаємо в пресі. Багато розмов і нічого конкретного.

"Чому я повинен був триматися за управління клубом?"


Ви пішли з Карпат спонтанно, несподівано і навіть дивно. Невже причиною цього стала банальна поломка автобуса?

– Я вирушив за кордон із дитячою командою. Основа Карпат поїхала в Ковель на товариський матч. По дорозі автобус зламався. Футболістам довелося добиратись попутним транспортом, хтось їхав на таксі. Мені було дивно – невже з цього варто робити таку проблему. Навіть найдорожчий автобус міг би зламатися. Вони не могли поїхати на таксі? Клуб компенсував би усі витрати.

Про цей випадок навіть статтю написали в газеті "Вільна Україна". Почалися розмови про те, що є певні люди, які готові вкладати в клуб більші кошти. Відбулася зустріч в облдержадміністрації у присутності губернатора. "Якщо хтось готовий інвестувати більші кошти, то я готовий передати йому клуб", – сказав я на зустрічі.

Цією людиною став екс-гравець Карпат Роман Гірник?

– Так. Того ж дня я передав йому всі документи і фактично клуб перейшов у його управління.

Гірник був президентом Карпат лише протягом двох років, а у 2000 році його застрелили поруч із власним будинком. Як відбувалося ваше спілкування з новим президентом?

– Образи на Карпати чи нового власника в мене не було. За три роки я чимало вклав у клуб. Можливо, шкодував трохи про своє рішення, але людина мала кращі фінансові можливості. Чому я повинен був триматися за управління клубом? Я ніколи не втручався у діяльність нового керівництва – кожен повинен відповідати за свою роботу.

Хто був тією людиною, яка розганяла історію про зламаний автобус?

– Тренерський штаб, адміністратори… Гравці теж по-різному сприйняли все це. Звичайно, якби я був у Львові, то миттєво вирішив би проблему з автобусом.

Практично відразу ви стаєте президентом стрийської Скали, а після кількох років у політиці успішно повертаєтеся у футбол завдяки золочівському Соколу. Скромний клуб із райцентру пройшов унікальний шлях з аматорського футболу до Першої ліги.

– Треба відзначити, що я заручався підтримкою багатьох людей. У мене були певні знання, я любив футбол і хотів все це зорганізувати. У золочівському Соколі я, наприклад, був практично батьком для футболістів. Ми успішно грали в Кубку України, виходили неодноразово в 1/16 фіналу, перемагали команди з Вищої ліги. Крім того, встановили майже вічний рекорд. У 2000/01 роках друголіговий Сокіл за весь сезон пропустив лише 6 голів! Це при тому, що 3 з них залетіли з пенальті, а ще в одному випадку стався автогол. І це у 30 турах!

Ви багато років були у політиці і навіть зараз продовжуєтеся займатися цією справою. Тут важче, ніж у футболі?

– На жаль, всюди є нечесність і несправедливість. Соціальний рівень життя значної частини населення є дуже низьким. Українці їдуть за кордон… Не хочеться бути осторонь проблем. Хочу допомагати хоч трохи в межах своїх можливостей. Я був у різних партіях, постійно перебуваю в пошуку. Зараз очолюю одну з політичних партій у Львівській області.

Поки маю здоров’я, хочу бути активним і долучатися також до футбольних справ. Мрію про футбольну школу, де б до учнів ставилися краще, ніж до власних дітей. Футболіст взагалі повинен бути всесторонньо розвинутим, щоб досягнути успіху. Він повинен бути інтелектуалом і мати освіту. Футболіст має бути справжнім професіоналом.

Ви кажете про своє бажання повернутися у футбол. Так сталося, що з Карпат ви пішли спонтанно і неочікувано. Крім вищезгаданих трансферів, ви, мабуть, мали не один задум, який хотіли втілити в життя. Як саме ви бачили розвиток клубу надалі і якими були б ваші Карпати через багато років?

– Карпати мають бути справді народною командою. Принаймні, так я уявляв собі розвиток клубу. Для Галичини це все має існувати в комплексі. Не має бути поблажок в контексті сплати податків, але повинна існувати група людей, які відповідатимуть за життєдіяльність клубу.

Я не розумію, чому міські голови Буняк та Садовий ставили свої амбіції вище, ніж все решта. Чому ці люди не домовилися з Димінським? Нічого нереального в цьому немає. Добре, що збудували "Арену Львів". Однак чому не зробити "золотий парк" з готелями і тунелями навколо "України"?

Діалог клубу з владою повинен бути, як у часи вашого президентства?

– Спілкування і порозуміння зараз повністю відсутні. Що там казати, якщо місто забудовують без жодної концепції і дотримання архітектурно-будівельних норм. У нових мікрорайонах відсутні садочки та школи. Житлові будинки зводять біля АЗС, ТЕЦ та високовольтних електромереж. Гроші вирішують все…

Треба віддати належне Димінському, який стільки років тягне клуб. Збоку здається, що це дуже легко. Люди, команда і львівський футбол повинні стояти вище будь-яких амбіцій. Мер має знаходити спільну мову з усіма. А у нас зараз ситуація, у якій немає переможців. Страждають тільки Карпати і вболівальники.

Автор статті - Любомир Кузьмяк
Джерело: https://football24.ua
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Коментарів: 1
sanych169
05.02.2019, 21:25 Спам
-2
Нема чого тягнути фк Карпати. Продав би його краще. Можна подумати шо нема кому купити ?1 В такому місті як Львів -черга стоїть. Відповісти



СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн
Онлайн чат
Останні коментарі
RA11 коментує:
Перші 25 хв.першого тайму провальні....Другий тайм дуже навіть непоганий....
Sharp коментує:
Динамо (Мінськ), Торпедо (Кутаїсі), Кайрат... Майже чемпіонат колишнього СНД. Ще б з Араратом, Нефтч...
MaRiO коментує:
Гравець заявлений на сайті УПЛ
rostyk78 коментує:
На офіційному сайті нема інформації.
Заберіть цю новину.
ReZoN коментує:
RA11 коментує:
Дай Бог!
RA11 коментує:
Незрозумілий трансфер.....
Де грав перед тим, яка статистика, відгуки?
MaRiO коментує:
- У складі цієї команди дебютував у Лізі Європи та виграв Кубок Швейцарії.

- В команді ...
Fan3367 коментує:
Нарешті, Успіхів!
Pikivitos коментує:
Гучна назва))
Fan3367 коментує:
Як же ти за*бав, забаньте цього й*баного нитіка!!!
Tipa_Kuzmich коментує:
У тебе є шанс зіграти з Роналду в одній команді ! За років три Криштіану перейде в Карпати !
Litvin коментує:
невже чесний принципова людина? або рагуль грошей мало запропонував?
ToVoRo коментує:
Так ти такі не зіграв проти Роналду,бо Кріштіану не брав часть в цьому матчі))))
Litvin коментує:
головний актив на продаж?
Зараз на сайті
Онлайн всього: 54
Гостей: 48
Користувачів: 6



СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн
Онлайн чат
Останні коментарі
RA11 коментує:
Перші 25 хв.першого тайму провальні....Другий тайм дуже навіть непоганий....
Sharp коментує:
Динамо (Мінськ), Торпедо (Кутаїсі), Кайрат... Майже чемпіонат колишнього СНД. Ще б з Араратом, Нефтч...
MaRiO коментує:
Гравець заявлений на сайті УПЛ
rostyk78 коментує:
На офіційному сайті нема інформації.
Заберіть цю новину.
ReZoN коментує:
RA11 коментує:
Дай Бог!
RA11 коментує:
Незрозумілий трансфер.....
Де грав перед тим, яка статистика, відгуки?
MaRiO коментує:
- У складі цієї команди дебютував у Лізі Європи та виграв Кубок Швейцарії.

- В команді ...
Fan3367 коментує:
Нарешті, Успіхів!
Pikivitos коментує:
Гучна назва))
Fan3367 коментує:
Як же ти за*бав, забаньте цього й*баного нитіка!!!
Tipa_Kuzmich коментує:
У тебе є шанс зіграти з Роналду в одній команді ! За років три Криштіану перейде в Карпати !
Litvin коментує:
невже чесний принципова людина? або рагуль грошей мало запропонував?
ToVoRo коментує:
Так ти такі не зіграв проти Роналду,бо Кріштіану не брав часть в цьому матчі))))
Litvin коментує:
головний актив на продаж?
Зараз на сайті
Онлайн всього: 54
Гостей: 48
Користувачів: 6