Фото Ігоря Хомича
Інтерв’ю "Футбол 24" з одним із найвідоміших фанатів львівських "Карпат" - про футбол, махачі, паби і пиво. Багато пива!

У центрі Львова притулилася вуличка, названа іменем лідера чеченського визвольного руху 90-х Джохара Дудаєва. Тепер тут гамірніше, ніж колись: минає рік, як відкрився Cantona Pub – місце, що вже стало храмом для шанувальників «Карпат», британського футболу і якісного пива.

Ми також зайшли сюди, щоб промочити горло кількома кухлями, а заодно поспілкуватися із засновником пабу – Андрієм Марковцем, або ж просто Енді. У сезоні 2011/12 Енді відвідав усі 38 матчів «Карпат», оформивши титул «золотого фаната». Кожна поїздка – окрема незабутня історія, часто приправлена адреналіном і скроплена кров’ю.

Зараз Марковець не настільки активно «топить» з фан-сектора. На це є ряд причин, головна з яких – напару з однодумцями він відкрив власний бізнес і захоплено поринув у його розвиток. На почесному місці пабу - взятий у рамочку аркуш паперу, на якому кілька слів, власноруч написаних самим Еріком Кантона персонально для Енді. Сьогодні Королю Еріку «стукнуло» 50, тут до світанку питимуть за його щастя-здоров’я.

«Вийшов на обід, а повернувся через 11 днів»

- Енді, кілька років тому у тебе був «золотий сезон». Ставив собі це за мету, чи так склались обставини?

- Усе починалося із жарту. Ми з друзями дуже хотіли поїхати на перший матч сезону в Маріуполь. Це важкий виїзд, тому що матч розпочинався, якщо не помиляюся, у суботу в другій годині дня, тож потрібно було виїжджати ще у четвер – а це два втрачені робочі дні. Всіма правдами і неправдами ми виїхали у п’ятницю – знайшли товариша, який довіз до Маріуполя автомобілем. У підсумку встигли лише на 40 хвилин самого матчу. Жартували поміж собою, що почали катати «золотий сезон». Четверо інших зупинилися вже на другому матчі, я ж пройшов цю дистанцію до кінця.

- Звідки береться твоя любов до «Карпат»? Які у твоїй сім’ї вболівальницькі традиції?

- Перший матч «Карпат», який я подивився, - це фінал Кубка України-1993. Був тоді ще зовсім малим, але пам’ятаю, що команда поступилася «Динамо». А потім батько взяв мене на стадіон, і з того часу, вже більше 20 років, я постійно з «Карпатами».

- У тому «золотому сезоні» ти об’їздив не тільки Україну, але й побував закордоном – «Карпати» грали у Лізі Європи. Розкажи про найбільш пам’ятні виїзди.

- Виїзд №1 не лише в тому сезоні, а й в моєму житті – це був двійник Салоніки – Сімферополь. Тобто, у четвер «Карпати» грали на полі ПАОКа, а в неділю – із «Таврією». Мені, щоб зробити цей сезон, обов’язково належало побувати на всіх матчах, а встигнути на ці матчі будь-яким іншим способом, окрім літака, - фізично неможливо. У той день я був на роботі, мав із собою лише закордонний паспорт, плавки і 50 євро. Все, що я міг зробити, - це сказати колегам, що йду на обід, замовити таксі і поїхати в аеропорт, щоб попроситися у літак до команди. Знаючи про «золотий сезон», мене запевнили: «Навіть якщо місця не знайдеться, поставимо між рядами стілець, але ти з нами полетиш». Після Салонік я вирушив з ними у Сімферополь, ночував на пляжі - на банерах, а після матчу шукав квитки і добирався із пересадками до Львова. Отак я вийшов «на обід», а повернувся через 11 днів (Усміхається).

- На роботі отримав прочухана?

- Мені дуже пощастило, тому що мав прекрасних напарників, які працювали за себе і за мене. Так тривало упродовж всього сезону. Як правило, раз на два тижні я кудись відлучався. Тоді Україна ще була єдиною і «Карпати» тричі грали у Донецьку, по одному разу в Луганську, Маріуполі. Це все потребувало великої кількості часу.

- Які ще виїзди пригадуються?

- Був дуже приємний виїзд у Дублін, на матч проти «Сент-Патрікса». Тоді до мене приєдналися друзі із Ліверпуля, які приїхали спеціально, щоб повболівати за «Карпати». Саме у Дубліні, а також коли їздив зі збірною України на «Вемблі», безпосередньо познайомився із британською культурою пабів. Там їх незліченна кількість. У кожному кварталі, на кожному розі є свій паб. Приємно вразило, що це дуже соціальний заклад для всіх верств населення – від лорда до шахтаря. У п’ятницю людина працює до шостої вечора. О 18:05 вона вже у своєму пабі. Оця атмосфера мене й надихнула на створення закладу такого типу тут, у Львові.

- Ти згадував про паспорт, плавки і 50 євро, з якими полетів у Грецію. Яким має бути джентльменський набір фаната, що збирається в дорогу?

- Для початку – це роза. Ну й такі речі, які б не мали особливої ваги. Одяг – по погоді. Джинси або шорти, клубна футболка.

- Чи намагався підрахувати, в яку копієчку тобі влетів «золотий сезон»?

- Тисяч 12-15 гривень. На той час це були достатньо великі гроші.

«На «Слава Україні» Одеса відповідала «Мазепу на**й»

- За традицією «карпатівським» фанам не всюди були раді. Наприклад, в Одесі. Де траплялися найзапекліші сутички?

- Той же Сімферополь можна згадати. Нас на вулиці перепинили фанати, по-моєму, «Арсенала». Ми, на жаль, не мали часу запитати, хто вони такі (Усміхається). Нападники вискочили зненацька, у них була кількісна перевага і вони оперативно нас «відтоварили».

Дивно чути міфи, що ми – дика країна і нападаємо на людей, мирних європейців, як це було з «Мальме», наприклад. У кожному європейському місті, де ми були на виїзді, у нас виникали сутички з місцевими – вони, звісно, не чекали нас із розкритими обіймами. У Стамбулі навіть було кидання ножів, пляшок і каміння. У Севільї під стадіоном наших вболівальників також атакували. Ну й у Дортмунді, звичайно. Там 25 німців вистежили 8-10 наших, але хлопці добре тримали оборону і відбилися. У Парижі була інша ситуація. Там існує поділ трибун на білих (фірма Boulogne Boys) і всіх інших. Власне, Boulogne Boys – одна з правих французьких фірм, яка воює проти своїх же.

- Кілька порад для «чайників», як вціліти у вуличному бою…

- По-перше, потрібно бути з такими людьми, яким ти довіряєш, і які будуть стояти за тебе, і за яких стоятимеш ти. Якщо вас 4-5, то навіть проти більшої кількості людей у вас завжди є шанс. Варто не панікувати, а триматися купи. Бажано бути обережним. Якщо виїзд у вороже місто – не «розсипатися» по 2-3, а ходити гуртом – по 10-15 осіб.

- З ким у «зелено-білих» було більш люте протистояння: з «Арсеналом», чи все ж із «Чорноморцем»?

- З Одесою. Там, принаймні, були місцеві хлопці, які нас не любили, а ми не любили їх. То ми одеситів ганяли, то вони нас «прибивали» - зустрічі відбувалися неодноразово. А київський «Арсенал» - це єдина антифашистська контора в Україні, у них не було достатньої кількості людей, тож на допомогу постійно приїжджали з Мінська, Москви. Важко їх узагалі назвати якимись вболівальниками «Арсенала» - там були люди, які билися з нами за свою антифашистську ідеологію.

- Коли почалася війна, фанати українських клубів уклали перемир’я. І як зараз? Невже львів’яни та одесити нормально спілкуються?

- Дуже, дуже нормально. У нашому пабі їх було чи не найбільше, якщо не враховувати фанатів «Динамо». Сиділи тут десятками, запрошували нас на море, на дачу, на шашлики. Чи відбувся переворот у їх свідомості? Навряд чи. Якщо ти з дитинства за Росію, за Російську імперію, за Катерину, неможливо раптом стати патріотом. Просто проросійська частина фан-руху відкололася і відійшла. Їх сектор зменшився у 5-10 разів, залишилася патріотична його частина. Пам’ятаю, як у старі часи заряд «Слава Україні» у їх секторі був суворо заборонений. Навіть коли друзі із Полтави зарядили «Слава Україні», Одеса відповідала «Мазепу на**й» або щось таке.

- У якому місті в тебе найбільше друзів? Де почуваєшся, як вдома?

- У Дніпропетровську. Хоча такі знайомства є практично в кожному місті. Наприклад, дуже хорошими друзями для мене є фанати «Шахтаря». Ніхто з нас не любить їхню команду, жоден із ультрас «Карпат», але в мене з хлопцями із Донецька чи не найміцніша дружба. Вони зараз розкидані по світу. Так само і з Луганська є чудові хлопці. Серйозна дружба зав’язується якраз у дальніх виїздах, коли потрібно переночувати у чужому місті.

«Відмовившись очолити «Карпати», Лужний вчинив правильно»

- Повертаючись до твого «золотого сезону». Коли ти летів із «Карпатами» в літаку, це був перший досвід настільки близького спілкування з футболістами?

- У часи Кононова в нас були дуже теплі стосунки з гравцями. Вони завжди нам дякували, ми спілкувалися після матчів. Якщо потрібно було – давали фанатам гроші на квиток, ніколи в цьому не відмовляли. Знаю з власного досвіду. Пам’ятаю, потрібно було оперативно повернутися з Донецька. Я сів у тролейбус, заїхав у аеропорт, якого вже немає, підійшов до адміністратора Славіка Гринишина і попросився у літак із футболістами «Карпат». «Треба Георгійовича запитати». Кононов дозволив. Коли приземлилися у Львові, я підійшов до нього: «Дякую, що взяли мене». «Дякую, що ти їздиш за нас», - відповів мені Кононов. Тобто, у ті часи існували практично ідеальні стосунки.

Бували, звичайно, не лише приємні випадки. Наприклад, після матчу в Ужгороді, де «Карпати» програли «Говерлі», ми кількома машинами обігнали клубний автобус, зупинили його і викликали всю команду на розмову. У нас були конкретні претензії: «Якщо не обігрувати «Говерлу», то кого взагалі перемагати?» На мою думку, після таких штук у голові футболістів щось трохи змінюється.

- Хто з гравців «Карпат» користувався найбільшою повагою серед фанатів?

- Нашим улюбленцем завжди був Міша Кополовець. Ми дуже любили цю команду, і вона була дійсно Командою. Ніхто з гравців не тримався поодинці – вони завжди разом підходили до сектору: Федецький, Тубіч, Авелар, той же Лукас, що б там про нього не розповідали.

- Чия заслуга в тому, що між гравцями і вболівальниками панувала така ідилія? Кононова?

- Заслуга Кононова в тому, що він створив цю команду. Він її складав по цеглинках, пройшовши смугу поразок і невдалих сезонів. Вболівальники завжди перебували поруч. Тоді був золотий час нашого клубу, та й фанатів збиралося в 10 разів більше, ніж зараз.

- Зараз ти також намагаєшся не пропускати матчів улюбленого клубу?

- Тепер все по-іншому. Чесно кажучи, відвідую більше виїзних матчів, ніж домашніх. Бо виїзд – це щось таке, без чого не можу жити. Люблю поїхати в Одесу, Київ, а Ужгород і Луцьк – навіть не обговорюються! Чим мене не влаштовує «Арена Львів»? Тут не стадіон вирішує. Вирішують люди, які ходять, а в цьому випадку – не ходять на футбол. Бувало, що на матчі «Карпат» збиралося по 800 людей. На топ-матч проти «Динамо» - заледве 8 тисяч. Хто винен – важко сказати. Напевно, країні не до футболу.

- Фан-сектор «Карпат» справді помітно змінився – ультрас стало менше, до того ж, в основному, це юні обличчя. А де стара гвардія?

- Стара гвардія є. Просто вона стоїть згори, у затінку, і спостерігає за всім. (Після паузи) Важко сказати, чому так сталося. Чому все віддали в руки молодих, а старші відійшли у тінь. Це їх внутрішні питання.

- Триває конфронтація між фанатами і Дячуком-Ставицьким. На твою думку, що зараз перешкоджає «Карпатам» нормально грати, розвиватися і досягати успіху?

- Що перешкоджає? Усе залежить від того, які цілі ставить керівництво, яке фінансування. Якщо з Йовічевічем не зійшлися в поглядах тільки через питання зарплати, то про що можна далі говорити? Смішно ставити завдання виходу в Лігу Європи, не вкладаючи кошти в команду. Щоб зіграти один матч і вилетіти? Клуб зараз не розвивається, його просто підтримують на плаву. І невідомо, скільки це триватиме, враховуючи ті борги, що є у клубу перед футболістами. Але з іншого боку: «Карпати» могла спіткати доля «Металіста» або «Волині». Тож добре, що «Карпати» - є.

- Тобі б хотілося, щоб Лужний очолив «Карпати»?

- Я вважаю, що він вчинив дуже правильно, коли відмовився. Тому що давати людині роботу, але не давати можливості її здійснювати – це неправильно. Лужний мав свої умови: комплектація команди, невтручання в його роботу, ніяких протекцій того ж Окечукву чи ще якихось новачків. Якщо йому цього не дають – немає сенсу зв’язуватись. Лужний – мотиватор. Йому було б легше працювати з готовими гравцями. А в нас футболісти здебільшого тільки закінчили школу, колектив дуже молодий. Їм потрібен учитель – такий, як Йовічевіч, щоб опікувався, хвалив, сварив, словом, няньчився, як із дітьми. Для такої молоді тренер має бути, перш за все, авторитетом. Йовічевіч, звичайно, авторитет – він грав у «Реалі», живе в Іспанії, знає європейську футбольну кухню.

Натомість зараз маємо замкнуте коло: керівництво – фанати – команда. Команда не грає – фанати не ходять. Чому команда не грає? Бо керівництво приймає неправильні рішення. Керівництво жене на фанатів, фанати – на керівництво. Команда поміж двох вогнів. Але повторюся: добре хоча б те, що команда існує. Ось, донецький «Металург». Команда грала 8 років у єврокубках, потім зникла, а ніхто й не помітив.

Автограф від Еріка

- Нарешті до теми пабу «Кантона». З чого все почалося?

- Напевно, не так багато є футбольних вболівальників, які мріяли створити спортивний паб, в якому можна було б дивитися матчі улюбленої команди. Я – один із щасливчиків, який зумів втілити ті ідеї. Сказати, що мріяв про це – не сказати нічого. А реалізувати виявилося значно простіше, ніж здавалося. Сиділи, пили пиво, і хтось це сказав вголос – з того часу ми почали працювати над проектом. Дуже швидко, дуже легко все в голові спрацювало, залишалося лише знайти приміщення.

- А ще ти вариш пиво…

- Так. Можливо, єдине, в чому я розуміюся у цьому житті – це пиво і футбол. Ми дуже уважно ставимося до матчів, які транслюємо, і до пива, яке наливаємо. Тут є пиво з маленьких броварень Західної України – живе, або, як модно зараз казати, крафтове. У цьому не може бути жодних компромісів. Ми отримували дуже багато пропозицій від наших пивних гігантів, які обіцяли нам «золоті гори», якщо продаватимемо їхню продукцію. Ми відповіли: «Ні. Це питання – принципове». Пиво має бути тільки найкраще, і настільки різноманітне, наскільки це можливо. Світле, темне, червоне, пшеничне – повна лінійка.

- Чому така назва - «Кантона», а не «Джордж Бест», приміром?

- Тут інших варіантів не було. Ми хотіли створити у Львові осередок англійського футболу. Ми всі погоджуємось, що це найсильніша ліга світу, до того ж батьківщина гри. А хто краще втілює саме поняття британського футболу, як не Ерік Кантона? Це людина, яка справді грала щиро, грала серцем. Він віддавав себе футболу, так як і ми віддаємося цій справі.

- У вас на почесному місці висить аркуш із автографом Короля Еріка. Як вдалося роздобути таку безцінну річ?

- Один із моїх найближчих друзів – Юрій Лаврін – мав романтичну подорож із дружиною до Парижу. Вони оселилися недалеко від театру, де Ерік Кантона грав у виставі, і спеціально чекали на нього, спілкуючись із театральними працівниками. Дочекалися! Підійшли до Кантона, він підписав їм цю листівку: «Для Енді з найкращими побажаннями». Юра розповів Еріку про Львів, про паб його імені. Можливо, одного дня він зайде у ці двері.

- Чи є серед завсідників пабу гравці «Карпат»? Принаймні, свого часу сюди заходив Мар’ян Швед, а Самсон Годвін давав інтерв’ю…

- Завсідників немає. Можливо тому, що вони – спортсмени, пиво їм протипоказане. А, можливо, знаючи наших футболістів, вони звикли відпочивати у закладах іншого типу. Заходив до нас Володимир Єзерський, тут у залі висить його футболка. Він подарував нам вимпел з автографами усіх гравців «Дніпра». Сиділи з Єзерським кілька годин, спілкувалися про його часи у «Карпатах», «Дніпрі», про ситуацію у футболі, Коломойського, Дячука-Ставицького, Димінського.

- Знаю, що ви на алкогольному підгрунті розігруєте один дуже цікавий титул…

- (Сміється) Є такий легендарний англійський футболіст Пол Гаскойн. Він, зокрема, відомий тим, що після матчу залетів у найближчий до стадіону паб – прямісінько у бутсах, гетрах і формі збірної Англії. Ми присуджуємо Кубок Гаскойна тому, хто в нашому закладі нап'ється до безтями і перейде у царство Морфея прямо тут, за столом. Самого кубка наразі ще немає. Це лише усна творчість.

- Чи плануєте під рейтингові футбольні матчі запрошувати коментаторів, які б вели гру для клієнтів пабу? У Росії зараз Уткін таким займається…

- У нас була така ідея щодо Формули-1. Ми не обмежуємося лише футболом. Нас цікавлять усі види спорту. Наприклад, ми тут показували чемпіонат світу з шахів у прямій трансляції, фінал чемпіонату світу з регбі, біатлон.

…Головна моя мета – щоб це тривало. Місце важливе тоді, коли воно має свою історію і традиції. В Англії є паби, які на тому ж місці і в тій же будівлі існують вже 600 років. Хотілося б, щоб Cantona Pub проіснував хоча б десятки років. Щоб тут збиралися діти засновників. Щоб традиції передавалися наступним поколінням.

P.S.
Паб – це ще й територія правдивих історій і футбольних байок. Після енної пінти пива тягне на спогади, навіть замкнуті натури стають говіркішими. Цю історію Енді почув від Юрія Мокрицького, захисника «Карпат» 90-х. Коли львів'яни вилетіли від «Гельсінгборга» у Кубку УЄФА, «Мокрий», що належав вже іншому клубу, поквапився підтримати друзів-карпатівців.

- Я розповідаю зі слів Мокрицького, - каже Енді. - Отож… «Всьо, матч програли. Приїжджаємо в Брюховичі, в охотнічій домік. Шкури, тигри, ведмеді. Сідаємо. Приїжджає Чижевський з жінкою, Мізя приїжджає, Шарік, Вільчинський приїжджає… Приїжджає Гецко з батьою… І ми давай його п****ти» (Регоче). Три крапки. Яка причина, чому так сталося – історія замовчує.

Джерело: http://football24.ua
Дата: 24.05.2016 | Інтерв'ю | Переглядiв: 804




Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...
checklive.ru

Мiнi-чат
СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн

Опитування
Нові коментарі
Х...ню з "жовтого" видання не друкуйте. Коломойський до Карпат нічого не має... Все належить ППД, якому, на да...

Спочатку по воротах навчіться попадати,а потім про перемогу говоріть.

Та брехня це все, адмін ти краще файки не постай.

дивно, що не сказав, що вертається. Ярмола тоже за день до трансферу називав це чутками

ага - прям ось так стоять і очікують-з мішком грошей

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 28
Гостей: 28
Користувачів: 0