Фото - fckarpaty.com.ua
Після того, як у серпні 2015-го молодий карпатівець Мар’ян Швед перебрався до «Севільї» спочатку навіть важко було повірити у реальність такого трансферу. Однак минуло десять місяців і у схожому напрямі відправився ще один гравець «зелено-білих» Олексій Гуцуляк. «Карпатам» вдалося неможливе – талановиті українські футболісти стали бажаними у Європі. Гуцуляк і Швед не просто вирушили за кордон, а стали гравцями клубів, що виступають у Лізі чемпіонів.

У хлопців дуже схожий зачин історії, та зовсім різне її продовження. Якщо Мар’ян вже грає у «Севільї» більше року, то для Олексія зараз найважчі часи. Адаптуватися для 18-річного хлопця в одному з провідних клубів Іспанії насправді нелегко, але він докладає всіх зусиль для того, щоб здійснити свою мірю.

З того часу, як Гуцуляк потрапив до клубної структури «Вільярреала» минуло трохи більше двох місяців. Як виглядає побут українця в Іспанії, чому на тренування він йде з великим задоволенням, чого йому не вистачає на чужині і що він співав на традиційному представленні у команді, Олексій розповів у розлогому інтерв’ю Інформаційному центру «Карпати».

Олексію, як проходить процес твоєї адаптації в Іспанії?
– Не можу сказати, що повністю освоївся. Дається взнаки мовний бар’єр. Навіть піти у магазин чи кафе – це вже незручність для мене. До того ж я живу сам, рідні приїжджають час-від-часу, але в основному намагаюся давати собі раду самотужки. У тренувальному процесі все чудово – тут проблем не виникає.

Як у тебе з іспанською?
– Намагаюся вчити мову, крім того, клуб якраз шукає мені вчителя, який би займався зі мною вивченням іспанської.

Чи є у твоєму оточенні люди, з якими можеш спілкуватися українською?
– Крім рідних, які приїжджають періодично, більше ніхто українською не володіє. У другій команді «Вільярреала» виступає росіянин Антон Швець. Буває, що з ним спілкуюся, але не можу сказати, що наші зустрічі мають постійний характер.

У якій команді клубної структури ти виступаєш?
– Я граю за третю команду, що виступає у третій лізі, тобто Терсері. Напередодні старту сезону проходив збори з командою В, тренувався з нею. Мені пояснили, що поки я не засвою іспанської, то не гратиму за другу команду. Там багато тактики, пояснень і все це вимагає знання мови.

Марселіно, який раніше очолював головну команду «Вільярреала», полюбляв підпускати до тренувань з основою молодих гравців. Яка зараз ситуація у клубі після того, як наставник залишив свою посаду?
– Я ще жодного разу не тренувався з основою, але тут є поширеною практика, коли хлопців з молодших команд запрошують до головної. Все доволі просто – тобі ввечері пишуть, що завтра на тебе чекають в розташуванні основи. Це буденність і нічого надзвичайного у цьому немає.

Чи бачишся ти з гравцями основи «Вільярреала»?
– Я їх бачу, але поспілкуватися не можу. Коли приїхав сюди, то до мене підійшов Денис Черишев і запитував мене, як у мене справи, чи встиг освоїтися. В основній команді лише з ним можу поговорити.

У вільний час вибираєшся погуляти у місто і що можеш сказати про життя в Іспанії?
– Тут доволі непогано, завжди тепло. Влітку було дуже спекотно, навіть на вулицю не хотілося виходити. Стабільно 30-35 градусів за Цельсієм на термометрі. Життя подобається, все на високому рівні. Якщо у нас відразу помітно різницю між бідними і багатими людьми, то тут взагалі не відрізниш, хто йде перед тобою на вулиці. Люди прості і спокійні, віддають перевагу простому стилю одягу. Ще відзначив би те, що місцеві мешканці ніколи нікуди не поспішають. Загалом люди добрі і привітні.

Колись ти розповідав, що у Барселоні живуть твої родичі. Вони допомогли тобі трохи адаптуватися у новій країні?
– Так, безперечно, адже відразу після підписання контракту я приїхав до них і протягом місяця жив у Барселоні. Вони допомогли мені у побуті, підказували і давали поради. Навіть зараз, коли виникають певні моменти, що стосуються банків, квартирних питань, то я звертаюся до них і вони мені допомагають. Якби не родичі, то не знаю, що б робив.

Перш за все, чого тобі не вистачає в Іспанії?
– Сім’ї і друзів. Навіть банально поспілкуватися, випити кави, дізнатися про щось нове, поділитися останніми новинами. Тут на тренуваннях я не можу висловити своєї думки – мовчу і все. Гуляти по місту самому також не особливо цікаво. Коли приїжджала дівчина, а також брат зі своєю коханою, то ми вибиралися в місто. По телефону я спілкуюся, але зрозуміло, що це зовсім не те, чого б хотілося.

Іспанське телебачення не допомагає у вивченні мови?
– Я дивлюся телевізор, але іспанці дуже швидко говорять. Тому часто прошу оточуючих, щоб писали мені смс. Так сприймаю набагато легше – читаю і все розумію. Коли місцеві говорять, то вони традиційно «з’їдають» по кілька слів і їх важко зрозуміти. Насправді прогрес у моєму навчанні є і я продовжую вчитися. Футбольні терміни, наприклад, розумію практично всі.

Нещодавно ти приїжджав до табору молодіжної збірної України, де зустрічався з двома «іспанцями» Мар’яном Шведом і Бекою Вачіберадзе. Як часто розмовляєш з Мар’яном, зокрема?
– Ми з ним постійно на зв’язку. В Іспанію поверталися разом з Києва. В матчі проти шотландців Мар’ян зазнав травми, тому я трохи допомагав йому. Він переночував у мене, а потім я посадив його на потяг до Севільї.

Розкажи трохи про методику тренувань у «Вільярреалі». В чому принципова різниця між тим, до чого ти звик в Україні та іспанським стилем?
– В Іспанії цікавіше, тут завжди робимо щось нове і пізнавальне. Кожного разу приходжу на тренування і дивуюся. Я ще жодного разу не бігав без м’яча по колу. Тут немає постійних фартлеків. Завжди щось нове і обов’язково з м’ячем. Після матчів легенькі тренування, під час яких просто отримуєш задоволення. Наприклад, влучити в перекладину з п’яти спроб. Крім того, граємо у футбол через сітку чи ставимо корзину і намагаємося влучити у неї з різних відстаней. Так, тут багато тактики, але сприймається вона не важко. А ще тут немає спільної розминки на полі перед тренуванням. Кожен знає, що треба робити і самостійно займається в залі. Це справжній професіоналізм. Навіть у третій команді ніхто не нагадує про це – футболісти самі знають і пам’ятають про свої обов’язки. Багато часу перед тренуваннями і після них гравці проводять у залі.

Чи є у третій команді легіонери, крім тебе?
– Більшість – іспанці, але є ще два румуни, один американець, кілька латиносів – з Уругваю і Чилі.

Традиційно новачки за кордоном повинні пройти певний квест, як посвяту у команді. Ти співав, танцював чи якось оригінально проставлявся?
– Коли потрапив на збори в другу команду, то мені довелося співати.

Що співав?
– Якщо точніше, то читав реп (сміється). Що саме? Виконував репера Гуфа.

Як партнери сприйняли?
– Все було позитивно. Проблем не виникало, прийняли тепло. Навіть буває, що свої певні приколи є – з кимось вітаєшся, наприклад, по-особливому. Відчуття, що я чужинець і є небажаним тут – такого не відчуваю. Тренери і партнери ставляться чудово.

В «Карпатах» одноклубники називали тебе Тайсоном. В Іспанії ти просто Алекс чи маєш якесь особливе прізвисько?
– Всі називають Алексом. Я не зможу пояснити, чому у Львові я був Тайсоном. Вимовляти «Олексій» їм важко, тому сказав, що можуть називати Алексом.

У твоїх оточуючих були певні знання про Україну?
– Нічим особливим вони мене не здивували і відомостей про нашу державу у них було мало. Американець, наприклад, згадував, як наші збірні1997-го року народження грали один проти одного за на турнірі в Чехії. Ми зустрілися з американцями у фіналі. Я запитав його: «Ти грав тоді?», на що мій одноклубник відповів: «Так. Невже ти теж тоді грав? Пам’ятаю вашу збірну – ви нас дуже по ногах тоді били». Ми поступалися, гравці збірної США тягнули час і їм добряче від нас дісталося.

Що скажеш про інфраструктуру «Вільярреала» і у яких умовах працюють місцеві команди?
– У Львові я звик до того, що в «Карпатах» були хороші умови. Щодо Іспанії, то тут на дуже високому рівні дитячо-юнацький футбол. Для дітей створено все, що потрібно. Всі харчуються лише на базі, цей момент жорстко контролюється. Молодь має всі шанси вирости у висококласних футболістів.

Що скажеш про іспанську їжу і чи маєш вже улюблені заклади у місті, де можеш перекусити?
– Люблю домашню їжу і не часто відвідую кафе чи ресторани. Однак я неодноразово заглядав у місцеві кафешки і можу сказати, що мені подобається паелья – іспанська страва з рисом і морепродуктами. Смачно, дуже смачно! Загалом їхня кухня не особливо відрізняється від нашої. До речі, у клубі є певна особливість в плані харчування. Коли нас годують на базі, то спочатку подають гарнір, наприклад, а потім приносять м’ясо – все окремо.

Ти поки не спробував себе у головній команді. У тебе достатньо сил і мотивації для того, щоб боротися за місце під сонцем?
– Безсумнівно. Мені тут подобається, я повністю готовий. Мене влаштовує побут – живу у Кастельоні, що знаходиться на відстані дев’яти кілометрів від Вільярреала. Поруч з будинком є море, тому почуваю себе комфортно. У футбольному плані мене також все влаштовує.

Тобі вдалося витягнути щасливий квиток і стати одним з небагатьох українських талановитих хлопців, яким вдалося поїхати в Іспанію. Що порадиш тим, хто робить перші кроки у футболі і мріє про виступи за кордоном?
– Головне – це вірити в себе. Щодня прокидатися з думкою, що все під силу і все вдасться. На тренуваннях треба викладатися максимально, відкидати думки «не хочу», «не можу». Треба бути чесним перед собою і перед Богом. Якщо робити все, що вимагають тренери і працювати на повну силу, то всі цілі будуть досяжними. Ще варто вірити в себе і йти до своєї мети.

Коли ти плануєш відвідати Львів?
– Про відпустку тут розповідають різне – хтось казав, що три дні дають на Різдво, хтось згадував про п’ять. Поки не знаю, як виглядатиме графік відпочинку, але в будь-якому разі дуже хочу відвідати дім. Мене тягне в Україну, хочу побачитися з рідними.

Чи слідкуєш ти за «Карпатами» і як часто спілкуєшся з хлопцями з команди?
– Дивлюся всі матчі рідної команди. Я тут виріс, це моя команда і мені дуже цікаво. Переживаю через їхній спад, але сподіваюся, що все налагодиться.

На даний момент ти не шкодуєш про свій вибір?
– В жодному разі. Так, я переїхав з Прем’єр-ліги у Терсеру, але рівень мого футболу росте. Я відчуваю, що додав і не впевнений, чи зміг би цього досягти на Батьківщині. Тут багато підказують, роблять зауваження і кожного дня я міцнію. Сподіваюся, що я зможу досягнути того, чого хотів і гратиму в основі «Вільярреала».

Джерело: http://fckarpaty.lviv.ua
Дата: 22.09.2016 | Інтерв'ю | Переглядiв: 491




Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...
checklive.ru

Мiнi-чат
СмотриСпорт - спортивные трансляции онлайн

Опитування
Нові коментарі
А чого взагалі призначати зимою матчі ?

Тільки б знову не "відрахували" з команди тих, хто ще може грати ! Не ставайте на ті ж граблі, що весною - від...

Жидівські манси,а чого то Карпати мають грати в середу,та ще і у Києві?!

Повезло команді з Рівного з мером.
І Арену-Львів в користування надав, і трансляціями забезпечив.
Може кол...

Та Арена-Львів то як чумадан без ручки. Важко нести, шкода викинути. Краще було б демонтувати це позорище, ніж проводити...

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 77
Гостей: 68
Користувачів: 9

pvm65, SLRM, SAVAR, 13Mark, Pelmeshka, west, Kotuk, Rafik, махметшоль