Фото - fckarpaty.com.ua
Український півзахисник Юрій Габовда в інтерв’ю Sport Arena розповів, чому так і не закріпився в Карпатах.

Вихованець львівських Карпат, екс-гравець Кривбасу і Таврії не зміг реалізуватися в Україні та в 2015-му подався підкорювати сусідню Білорусь. Там Юрій швидко став своїм – спершу в Граніті з Микашевич (24 матчі, 5 голів та 5 асистів), а потім й у місцевому гранді – мінському Динамо (15 матчів, 3 голи й 8 асистів), з яким українець завоював бронзові нагороди місцевого чемпіонату.

Що відбулося після того, як ти повернувся до Львова?

— Досі не можу зрозуміти. Я перебував у чудовій формі, виступаючи за сімферопольську Таврію та демонстрував непогані результати. Було приємно, коли подзвонив Ігор Дедишин і сказав: «Юро, ми спостерігаємо за тобою і прийшли до рішення, що хочемо повернути тебе в рідний клуб».

Я приїхав і не відчув на практиці слів, які були сказані Дедишиним. Все вийшло не так, як мені говорили по телефону. У мене закрадаються думки, що це помста за той період, коли я переходив з Карпат в Кривбас – ми тоді негарно попрощалися…

Образу тримаєш на Карпати?

— Раніше тримав, але час лікує. Я подорослішав, і не тримаю на Карпат зла. Щиро переживаю за Левів, адже то мій рідний клуб. Також спілкуюся з деякими гравцями й бажаю їм лише добра. Залюбки приїжджаю до Львова й можу зустрітися з тим же керівництвом клубу, футболістами. Жартуємо, тиснемо один одному року – жодних образ.

Ти б повернувся в Карпати?

— (сміється) Є така приказка: «Двічі в одну річку не ввійдеш». А тричі? Тому не буду зараз на це питання відповідати. Ми плануємо, плануємо, а Бог керує – я живу за таким принципом.

Майже всі, хто залишає Карпати, ідуть з команди зі скандалами. Чому так відбувається?

— Справа у неправильній побудові стосунків між керівництвом клубу та футболістами. Нема солідності та європейського менталітету, що є в інших клубах.

Карпати ж говорять про європейський вектор розвитку клубу…

— Та Карпати говорять про європейський вектор все життя, але на практиці нічого не виходить й не змінюється. Хочеться, аби між керівниками та гравцями були взаєморозуміння та повага. Є різні нюанси. Наприклад, буває ж, що футболіст не підходить клубові – це ж життя. Але залишайтеся в цій ситуації людьми й чиніть по-людськи. Щоб гравець ішов від вас й щиро дякував за все. А що ми бачимо? Не можу згадати гравця, який би йшов із Карпат з подякою.

Ігор Пластун, наприклад.

— Точно. Але його ж продали. Раніше такого не було: нікого не продавали, а навпаки – тримали.

Володимир Гудима розказував, що Дедишин його бив. В тебе схожих ситуацій не було?

— (сміється) Не били, але ситуації були різні та дуже неприємні. Якби я зараз розказав усі подробиці, то ти б подумав, що це деталі якогось блокбастеру. Справді бувало всяке, але не хочеться згадувати. Що було, то було.

Грошей тобі не залишилися винні?

— Ні. Коли йшов з клубу, зі мною розрахувалися за чотири місяці, які я провів у команді. Я міг залишатися в Карпатах та сидіти до кінця контракту. Та я прийшов і попросив розірвати контракт.

Твій дядько Янош Габовда – легенда Карпат й володар Кубка СРСР 1969 року. Прізвище тобі якось допомагало в Карпатах?

— Як тільки я з’явився у Львові, була велика увага до мого прізвища. Всі одразу питали, чи маю якесь відношення до Яноша. Коли приїхали з татом вступати в інтернат, була дуже велика конкуренція, але нам одразу сказали: «Навіть не сподівайся на якийсь «блат». Все залежить лише від тебе».

Біля інтернату тоді була купа крутих машин. На перегляд приїхало 60 людей, а в команду брали лише двох. Ми з татом – прості людини з Мукачева, які приїхали до Львова потягом з однією сумочкою. У нас в кишені не було ні копійки, то я сказав татові розвертатися та їхати додому. Якихось шансів пробитися в Карпати я не бачив. Та пройшов перегляд й у двохсторонці забив три голи. Таким чином довів, що гідний вступити в Львівське училище. Якби був якийсь блат у Карпатах, то до цих пір було би все гладко, а не так, як сталося.

Шкода, що так і не отримав свого шансу в Карпатах?

— Я об’єктивно прогресував як футболіст. Не хвалю себе – це реальні об’єктивні речі. У мій час не давали таких можливостей молоді, як тепер. Колись як було? Привезли двох-трьох іноземців, і вони повинні грати – бо то ж іноземці. Ніколи не було поваги до свого українського гравця.

Я ж не міг терпіти стільки та хотів грати на рівні Прем’єр-ліги, а не забивати по 2-3 голи в дублі та не потрапляти при цьому до основи. Тому я вирішив шукати щастя в іншій команді.

Джерело: http://sportarena.com
Дата: 18.01.2017 | Інтерв'ю | Переглядiв: 897




Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...

Мiнi-чат


Опитування
Нові коментарі
Може то вірус від "Динамо" сюди поширився - там в Реброва гравці мотивацію якусь загубили і вже рік знайти не ...

Tipa Kuzmich все правильно,тут нема шо добавити.
виходить що ми ходим на матчі надіємся на них,терпимо вже який с...

Мій менший,йому Шість років,спитався перед стадіоном крли ішли вже по прямій,а ми не спізнемося?,у нас ще не має квитка,...

1 й тайм дає цілковиту відповідь, чому мало глядачів відвідує матчі - справа не у місці, яке займає команда, чи у якій л...

Забракло емоцій ? А я думав, що команду виснажив матч у середу в Лізі Чемпіонів !

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 18
Гостей: 18
Користувачів: 0