Фото - fckarpaty.com.ua
Український півзахисник Юрій Габовда в інтерв’ю Sport Arena розповів, чому так і не закріпився в Карпатах.

Вихованець львівських Карпат, екс-гравець Кривбасу і Таврії не зміг реалізуватися в Україні та в 2015-му подався підкорювати сусідню Білорусь. Там Юрій швидко став своїм – спершу в Граніті з Микашевич (24 матчі, 5 голів та 5 асистів), а потім й у місцевому гранді – мінському Динамо (15 матчів, 3 голи й 8 асистів), з яким українець завоював бронзові нагороди місцевого чемпіонату.

Що відбулося після того, як ти повернувся до Львова?

— Досі не можу зрозуміти. Я перебував у чудовій формі, виступаючи за сімферопольську Таврію та демонстрував непогані результати. Було приємно, коли подзвонив Ігор Дедишин і сказав: «Юро, ми спостерігаємо за тобою і прийшли до рішення, що хочемо повернути тебе в рідний клуб».

Я приїхав і не відчув на практиці слів, які були сказані Дедишиним. Все вийшло не так, як мені говорили по телефону. У мене закрадаються думки, що це помста за той період, коли я переходив з Карпат в Кривбас – ми тоді негарно попрощалися…

Образу тримаєш на Карпати?

— Раніше тримав, але час лікує. Я подорослішав, і не тримаю на Карпат зла. Щиро переживаю за Левів, адже то мій рідний клуб. Також спілкуюся з деякими гравцями й бажаю їм лише добра. Залюбки приїжджаю до Львова й можу зустрітися з тим же керівництвом клубу, футболістами. Жартуємо, тиснемо один одному року – жодних образ.

Ти б повернувся в Карпати?

— (сміється) Є така приказка: «Двічі в одну річку не ввійдеш». А тричі? Тому не буду зараз на це питання відповідати. Ми плануємо, плануємо, а Бог керує – я живу за таким принципом.

Майже всі, хто залишає Карпати, ідуть з команди зі скандалами. Чому так відбувається?

— Справа у неправильній побудові стосунків між керівництвом клубу та футболістами. Нема солідності та європейського менталітету, що є в інших клубах.

Карпати ж говорять про європейський вектор розвитку клубу…

— Та Карпати говорять про європейський вектор все життя, але на практиці нічого не виходить й не змінюється. Хочеться, аби між керівниками та гравцями були взаєморозуміння та повага. Є різні нюанси. Наприклад, буває ж, що футболіст не підходить клубові – це ж життя. Але залишайтеся в цій ситуації людьми й чиніть по-людськи. Щоб гравець ішов від вас й щиро дякував за все. А що ми бачимо? Не можу згадати гравця, який би йшов із Карпат з подякою.

Ігор Пластун, наприклад.

— Точно. Але його ж продали. Раніше такого не було: нікого не продавали, а навпаки – тримали.

Володимир Гудима розказував, що Дедишин його бив. В тебе схожих ситуацій не було?

— (сміється) Не били, але ситуації були різні та дуже неприємні. Якби я зараз розказав усі подробиці, то ти б подумав, що це деталі якогось блокбастеру. Справді бувало всяке, але не хочеться згадувати. Що було, то було.

Грошей тобі не залишилися винні?

— Ні. Коли йшов з клубу, зі мною розрахувалися за чотири місяці, які я провів у команді. Я міг залишатися в Карпатах та сидіти до кінця контракту. Та я прийшов і попросив розірвати контракт.

Твій дядько Янош Габовда – легенда Карпат й володар Кубка СРСР 1969 року. Прізвище тобі якось допомагало в Карпатах?

— Як тільки я з’явився у Львові, була велика увага до мого прізвища. Всі одразу питали, чи маю якесь відношення до Яноша. Коли приїхали з татом вступати в інтернат, була дуже велика конкуренція, але нам одразу сказали: «Навіть не сподівайся на якийсь «блат». Все залежить лише від тебе».

Біля інтернату тоді була купа крутих машин. На перегляд приїхало 60 людей, а в команду брали лише двох. Ми з татом – прості людини з Мукачева, які приїхали до Львова потягом з однією сумочкою. У нас в кишені не було ні копійки, то я сказав татові розвертатися та їхати додому. Якихось шансів пробитися в Карпати я не бачив. Та пройшов перегляд й у двохсторонці забив три голи. Таким чином довів, що гідний вступити в Львівське училище. Якби був якийсь блат у Карпатах, то до цих пір було би все гладко, а не так, як сталося.

Шкода, що так і не отримав свого шансу в Карпатах?

— Я об’єктивно прогресував як футболіст. Не хвалю себе – це реальні об’єктивні речі. У мій час не давали таких можливостей молоді, як тепер. Колись як було? Привезли двох-трьох іноземців, і вони повинні грати – бо то ж іноземці. Ніколи не було поваги до свого українського гравця.

Я ж не міг терпіти стільки та хотів грати на рівні Прем’єр-ліги, а не забивати по 2-3 голи в дублі та не потрапляти при цьому до основи. Тому я вирішив шукати щастя в іншій команді.

Джерело: http://sportarena.com
Дата: 18.01.2017 | Інтерв'ю | Переглядiв: 830




Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...

Мiнi-чат


Опитування
Яку позицію "левам" необхідно підсилити у міжсезоння?
Нові коментарі
Дулуб зе бест!!! Молодець тренер!!! РОКАМИ пацана маринують і той коли грає то каші не портить,але...

Абсолютно незрозуміле рішення

що за ідіотизм? зливати свого таланту і брати сепара в оренду?

Лужний, ти вже заї.ав! Пиздіти-не мішки носити...По твоїй логіці ти тільки можеш тренувати Челсі, Шахтар,Динамо...Такий ...

Такі правильні речі може сказати кожен, це популізм називається.
І так, футбол це бізнес і якщо в Карпат купують ...

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 107
Гостей: 98
Користувачів: 9

spb-fan, vasyl91, Kotuk, Little, leoton, tineager, fcklviv1963, svat, Дрогобич