Фото - ФК "Карпати"
Останніми гравцями такого штибу в «Карпатах» були Самсон Ґодвін та Муртаз Даушвілі. Уболівальники зі стажем додадуть і Володимира Микитина. Як правило, таких агресивних опорників порівнюють із грізними собаками, а той із міфічними Церберами. Зазвичай, жовтих карток у них більше, аніж в інших гравців, але така вже футбольна доля. А ще вони є улюбленцями фанатів, адже грають на команду, а не на себе. У молодого Артема Філімонова є всі шанси долучитися до когорти обраних і пам’ятних. І ось чому...

«НА ПОЛІ ТА В ЖИТТІ – Я ЗОВСІМ ІНШИЙ»

Збори – завжди тяжкий період, а з новою командою тим паче, адже доводиться по-новому звикати абсолютно до всього. Як для тебе минув цей час?
– Тяжко, але, водночас, і досить швидко пройшли перші збори. Можливо, за рахунок того, що більше уваги приділяли роботі саме з м’ячами, то і непомітно минув час. З «Чорноморцем» теж була схожа ситуація, майже всі вправи виконували з м’ячами.

З новим тренером є можливість покращити свої футбольні здібності...
– Під його керівництвом я вже почав думати по-іншому, помічаю, що у дечому додаю. Він більше вимагає, власне, за рахунок цього можна рости індивідуально.

Переглядала твою статистику, скажу, що жовтих карток у тебе вистачає... Причиною тому твоя запальна натура?
– У деякій мірі, так. Інколи, бажання виграти м’яч бере верх. Та з роками, досвідом надіюсь стати більш спокійнішим. Як стримую свою злість? Намагаюсь перебороти себе та в деяких епізодах зіграти не на емоціях, а більш розумно та спокійно. Тим не менше і, все одно, жорстко. Моя позиція вимагає того, щоб я виходив і намагався загальмувати атаку суперника, адресувати м’яч у верхню зону, де вже мої партнери можуть ним розпорядитись й у подальшому забити гол. В цілому, потрібно грати жорстко, забирати якомога більше м’ячів, аби надалі розвивати атаки. Просто це мій стиль гри.

Олег Анатолійович не звертав особливої увагу саме на цю складову твоєї гри?
– Він мене запросив, а отже йому сподобався мій стиль гри. Конкретно зараз, в деяких епізодах, він мені підказує, як можна зіграти розумніше, щоб стати корисним для команди. Звертає увагу на те, як правильно зупинити атаку суперника, аби не отримати ні жовтої картки, ні фолу; показує небезпечні зони, у яких небажано заробляти штрафні удари, котрі потім стануть загрозливими для нашої команди.

Були такі моменти на полі, коли справа доходила до бійки?
– Ні, ніколи. Вважаю, на полі все потрібно вирішувати по-футбольному. Були ситуації, що з футболістами протягом всієї гри знищували один одного ногами, але аж ніяк не кулаками. Після поєдинку, в підтрибунному приміщенні, вже йшли і обіймались. На полі друзів бути не може, а поза ним я зі всіма завжди мав хороші стосунки. Бажання з кимось битись у мене ніколи не виникало, це не мій метод. Більшість знають мене, мій характер, який я поза полем. Я на полі та я в житті – це зовсім різні люди. Футбольна гра не має впливати на відносини за межами поля.

Вже точно можна сказати, що в другому колі Ліги Парі-Матч «Карпати» гратимуть у нижній шістці...
– Перед переїздом до Львова, я зважив всі «за» і «проти». Керівництво «Карпат» мене змогло переконати, що у цього клубу є певний вектор розвитку. Вважаю, що коли є твердий погляд у завтра, це приваблює. «Карпати» – новий виклик для мене, як для футболіста.

Ти вже провів перші збори з командою, мабуть зробив для себе якісь маленькі висновки...
– Бачу, що футболісти та тренерський штаб націлені на те, щоб досягати максимальних результатів в Лізі Парі-Матч, а згодом і в єврокубках. Створюється динамічний колектив, який буде битись за найвищі місця. На даний момент, продовжую знайомство з командою, проходить період адаптації, тільки позитивні емоції. Прекрасна тренувальна база, хоч вона й знаходиться на невеликій території , та насправді там є все необхідне. Сучасне медичне обладнання, абсолютно все для правильного відновлення футболістів: басейн, різні види сауни, новий тренажерний зал. Коли приїхав до Львова підписувати контракт, навіть був трохи вражений настільки сучасною тренувальною базою.

«СУМНО, КОЛИ КОМАНДИ ЗНИКАЮТЬ З ФУТБОЛЬНОЇ МАПИ УКРАЇНИ»

Ти є вихованцем «Дніпра». Слідкуєш за виступами своєї першої команди?
– Однозначно, я там тренувався з самого дитинства, пройшов усі вікові категорії юнацьких команд «Дніпра», грав у дублі. Неприємно, що така команда перебуває на межі пониження в класі. Взагалі, наша ситуація в країні змусила і багатьох вболівальників об’єднатись, і футболістів якось по-іншому на все дивитись. Чесно, шкода не тільки дивлячись на ситуацію в «Дніпрі», а і в «Металісті», і багатьох інших командах України. У такому місті як Дніпро просто не може не бути команди. Це клуб з великою історією, який виступав й продовжує виступати на високому рівні, та, на жаль, ситуація складається не зовсім добре. Те ж саме скажу і щодо інших клубів. Сумно для всіх, коли хороші команди зникають з футбольної мапи України.

За все твоє футбольне життя, найбільше розкритись вдалось, мабуть, саме граючи в Одесі. Розкажи про свій етап в «Чорноморці»...
– На даний момент, це були найкращі 4 роки в моїй футбольній кар’єрі. Вдячний долі за чудовий час, проведений в Одесі, там я виріс як футболіст. В «Чорноморці» у мене склалось все якнайкраще, тепер, сподіваюсь, так само буде і з «Карпатами».

Не можу не запитати про інцидент у прямому ефірі після матчу з «Олександрією»...
– З Євгеном Боровиком просто не витримали свавілля суддів на полі, не могли реагувати спокійно на все, що відбувалось у тій грі. Вийшло трохи бурхливо, десь не втримали емоцій. Але залишати такі епізоди непоміченими теж неправильно.

Не дивлячись на твій юний вік (22 роки), в одеському «Чорноморці» ти був капітаном команди...
– Найчастіше, капітан – це провідник тренерських думок на полі. Олександр Бабич побачив у мені цю людину, котра буде доносити команді стиль нашої гри, думки тренера. Висунули мою кандидатуру, а команда не була проти, всі підтримали. З великою вдячністю прийняв це доручення.

Можна стверджувати, що ти лідер по своїй натурі?
– Так, намагаюсь, надихати партнерів по команді, пояснити їм, що найголовніше битись до кінця, незалежно від результату, від того як складається гра. Стараюсь донести їм, що не дивлячись на негативний результат ще не все втрачено; програючи, потрібно вміти завести своїх партнерів по команді. Ніколи ні на кого не кричу за якісь помилки, завжди намагаюсь тільки підтримати.

Як доводиш тренеру, що ти гідний того, аби виходити на поле з перших хвилин?
– Працюю, працюю і ще раз працюю, це мабуть найбільший доказ. Виходжу на поле і показую своєю працею, що прогресую. Часто, залишаюсь після тренувань і намагаюсь ставати кращим у тих компонентах, де ще немає досконалості.

То ти трудоголік?
– 24 години на добу живу думками про футбол. Друзі інколи радять мені частіше відволікатись, а я з дитинства звик багато працювати. Якщо я не тренуюсь, то все одно думаю про футбол, закінчилось тренування – я залишаюсь і працюю самостійно над собою, аналізую свої дії. Хоча, в дечому, з ними згоден, потрібно навчитись переключатись з гри на щось інше.

Назви три головні чинники для тебе аби досягти успіху...
– Цілеспрямованість, чесне відношення до себе і до роботи та внутрішня сила.

«ФАЄР-ШОУ ФАНАТІВ – НЕЙМОВІРНІ»

Львів славиться також і своїми відданими фанами, котрі, попри будь-яку відстань намагаються завжди бути з командою...
– Поважаю тих фанатів, котрі об’єктивні у своїй критиці, які завжди підтримують команду, незалежно від результатів; для мене це показник справжнього вболівальника. Підтримувати команду тільки у період її хороших часів – це неправильно. За таких фанатів, які душею й серцем переймаються за улюблену команду – я готовий померти на полі.

Іноді їх стиль уболівання буває не зовсім футбольним: фаєр-шоу, петарди...
– Це їх фанатський рух, для них футбольний матч – свято, вибух емоцій. Бувають такі моменти, коли при -15 градусах вони стоять без футболок – це їхній своєрідний порив пристрастей. Якщо все відбувається без перебільшення, то фаєр-шоу не можуть не подобатись. На полі біжиш – зірвалась петарда, навіть трохи страшно стало, а пізніше, дивишся по телевізору на те ж саме фаєр-шоу – це неймовірно. Йде обмін енергією, зарядом з нашими фанами, це аж ніяк не може не подобатись.

Для тебе служить додатковим зарядом на полі їхні вигуки, гасла, пісні?
– Звичайно, це заряджає. Брав участь у матчах, де збиралось до 20-25 тисяч уболівальників на трибунах – надзвичайні емоції, котрі просто неможливо передати, тремтіння по тілу впродовж цілої гри... Вони дають такий заряд, що втоми взагалі не відчуваєш, ноги самі тебе несуть.

Знаєш, що у фанатському середовищі означає термін «золотий сезон»?
– Наскільки я розумію, це коли фанат відкатав усі домашні й виїзні поєдинки. Ну от, бачите, я все знаю (сміється).

Підтримувати команду на виїзних матчах і фанатіти на секторі часто заняття не тільки для хлопців. Твоє ставлення до дівчат-фанаток...
– Мабуть, спочатку несподівано, але все ж позитивно. А чому б і ні? Якщо подивитись на ігри чемпіонату Англії, там є і бабусі, котрі приходять на матчі, і їх достатньо багато. Для них це вже як сімейні традиції, їх своєрідна домашня атмосфера. Хтось любить футбол за емоції, за атмосферу, він нікого не може залишити байдужим, навіть якщо це дівчина.

Якби у тебе була можливість звернутись до вболівальників «Карпат»,що би їм сказав?
– Не судіть суворо (сміється). Попросив їх, щоб завжди підтримували команду, а ми в свою чергу, будемо робити все можливе й неможливе, аби не підвести їх.

«МІЙ ВЗІРЕЦЬ – АНАТОЛІЙ ТИМОЩУК»

Який матч тобі найбільше запам’ятався саме по емоціям?
– В Одесі з київським «Динамо». Чому? Це був перший матч на стадіоні «Чорноморець» після тривалої заборони там грати у зв’язку з війною на Сході. Нашим суперником став такий титулований клуб, не дивно, що на стадіон прийшла велика кількість уболівальників, десь близько 20-ти тисяч. Мало того, що зібралась велика кількість людей на трибунах, а я ще йшов піднімати прапор України на пару з Олександром Шовковським. З людиною, за якою я спостерігав ще малою дитиною. Тоді я дякував долі за те, що досяг уже певного рівня і зараз стою пліч-о-пліч з такою відомою у футболі людиною. Сам матч був теж хороший по якості гри, навіть не дивлячись на те, що програли 0:2. Пам’ятаю, на 88-ій хвилині, за рахунку 0:0, могли забивати і виходити вперед. Дійсно, гідно виглядали на фоні динамівців. Ті емоції назавжди залишаться у моєму серці.

СаШо свого часу служив орієнтиром не для одного покоління футболістів...
– Для мене Олександр Шовковський був завжди лідером на полі, цим він мені і подобався. Не згадуючи про позицію, а саме як людина. Мені імпонувало те, що він дуже розумний, його цікаво слухати, він завжди прагнув розвиватися, навіть поза футболом. Справжній лідер на полі, сильна особистість – такі люди мені імпонують.

У кожного юного футболіста був свій кумир. Розкажи, хто став твоїм особистим взірцем в українському футболі?
– Анатолій Тимощук. Для мене це людина, яка досягла високого рівня в футболі, виступала за мюнхенську «Баварію». Він грає на моїй позиції опорного півзахисника. Тимощук – був і досі є взірцем для мене. Нещодавно, теж спостерігав за його діями на полі, брав для себе певні моменти, порівнював із сьогоднішнім собою, аналізував як і що можна покращити, у чому я слабший, у чому можу додати. Для мене він кумир та взірець для наслідування.

Футболісти – доволі забобонні люди. Як ти відносишся до футбольних прикмет?
– Чесно кажучи, до 15 років вірив у якісь прикмети, а потім зрозумів, що для мене це все нічого не означає. Зараз, для мене їх вже не існує. Найголовніше, перед грою помолитись, попросити у Бога, щоб дав мені сили на цю гру. Налаштовуюсь і збираюсь на матч всередині себе.

Як ти себе поводиш після невдалих ігор? Дехто закривається на два дні у квартирі і не відповідає на дзвінки...
– Мені це теж, в деякій мірі, близько. Потрібна рівно доба, аби відійти після невдалого матчу. Прийшовши додому, відразу знаходжу трансляцію матчу і починаю дивитись всі свої дії. Аналізую їх, намагаюсь максимально запобігти таким помилкам у майбутньому і з нетерпінням чекаю наступного матчу, щоб показати вже кращий футбол. Також спостерігаю за грою футболістів з інших клубів, команд топ-рівня. Для мене є показником максимуму деякий футболіст, за яким я спостерігаю, дивлюсь найменші деталі, які хочу перенести у власну гру. Намагаюсь перейняти найкращі сторони своїх візаві по футбольному амплуа.

Твої старі знайомі по збірній, а тепер партнери по команді Мірошніченко та Чачуа, часом не проводили екскурсії по місту, можливо, радили якісь місця, щоб відвідав...
– Рекомендували і цікаві місця, і кафе, ресторани... Весь Львів – це смачна українська кухня. Сказали, щоб їхав у центр, а там вже йшов, куди подобається. І дійсно, всюди дуже смачно, великі порції, до того ж, подобається незвична тематика львівських закладів. Навіть просто прогулюючись по місту, можна побачити багато гарних місць.

А як щодо Одеси...
– За 4 роки Одеса стала для мене другим домом. Дуже гарне місто, яке назавжди залишиться у моєму серці. Мені пощастило грати у таких чудових містах як Дніпро, Одеса, тепер Львів, я вдячний долі за таку можливість.

«МАЮ ЕЛЕКТРОГІТАРУ, ЯК У ДЕВІДА ГІЛМОРА»

Фанатки «зелено-білих» завжди радіють, коли у команду приходять молоді, симпатичні футболісти. З тобою дещо інший випадок, 22 роки і вже одружений...
– Не вважаю, що це ранній вік для одруження, до цього ми були у відносинах протягом шести років. Насправді, з футболістом не кожна дівчина зможе будувати стосунки, професія у нас непроста. Що для мене важливо у дівчині? Чесність, відданість і краса – все це я знайшов у своїй дружині.

Чи змінилось щось у твоєму житті з її появою?
– Коли любиш людину не може нічого не змінитися. Вона мені дарує відчуття комфорту, це важливо для мене. Повністю прийняла мої професійні якості трудолюба. Як тільки почав зустрічатись з нею, відразу запитав, чи зможе вона прийняти мою непросту професію. Вважаю, що подібні моменти потрібно обговорювати відразу, аби далі вже було відчуття спокою та впевненості у відносинах. Водночас, вона мені хороший друг, це теж важливо.

Як твоя дружина відноситься до того, що на тебе звертають увагу дівчата-фанатки?
– Раніше трохи ревнувала. А зараз вже більш спокійно ставиться до цього, адже ми давно разом, вона знає мене і мої наміри. На довірі мають будуватись будь-які відносини, чи то особисті, чи футбольні, тоді все буде добре.

Ти сказав, що 24 години на добу думаєш про футбол, а на інші заняття у тебе часу вже не вистачає?
– Захоплення у мене є, і досить цікаві. Граю на електрогітарі. Я самоучка, вчився спочатку на акустичній гітарі, до цього мене спонукали відомі рок-композиції. Які саме? Deep Purple, Pink Floyd, Bon Jovi – гурти ще старого покоління, такий у мене цікавий музичний смак. Попросив батьків, щоб купили мені гітару, за місяць завдяки YouТube навчився грати. Зараз вже хочеться перейти на інший рівень, з’явились нові можливості, вирішив придбати електрогітару. Чорно-білий Stratocaster, як у Річі Блекмора, щоправда, у нього була повністю біла, тож моя більше схожа на гітару Девіда Гілмора. Це саме те, що допомагає мені після тренувань зануритись у зовсім інший стан душі. Найбільше люблю грати Pink Floyd Comfortably numb та Jimi Hendrix Purple Haze. Батьки були приємно здивовані, що я сам навчився грати, ще й так швидко. За два місяці знав більше восьми композицій й міг їх заспівати. У мене хороший слух, хлопці люблять, коли разом ходимо в караоке (сміється).

В клубному Інстаграм є фото зі зборів, на якому ти ловиш рибу. Це ще одне твоє хобі?
– Захоплення риболовлею з’явилось у моєму житті зовсім нещодавно. Доволі цікава вийшла історія. Поїхав на збори в Австрію з молодіжною збірною України, нам дали вихідний, а Серій Ковалець забрав нас у той день порибалити. Пам’ятаю, я ще трохи обурився, думав, навіщо нам та риба, краще б спокійно відпочили після гри. Та все ж поїхали. Увечері хлопці вже за столом сиділи, а я досі з вудкою, мені так сподобалось це заняття. У першу ж відпустку купив собі спорядження та із задоволенням повністю віддався риболовлі. Маю два хобі, на які з легкістю переключаюсь і можу безкінечно про них говорити.

Мабуть, попри насичений футбольний графік все ж не часто випадає можливість порибалити...
– На жаль, не так часто, як того хотілось. У Львові дізнався про купу хороших місць для риболовлі, тепер не знаю куди спершу поїхати. Настільки все цивілізовано, дуже гарні місця, що вже з нетерпінням чекаю весни та вихідних. Надіюсь, що все буде добре і скоро поїдемо разом з хлопцями на риболовлю. Футболісти – азартні люди, бажання перемогти у нас в крові. Коли починає клювати риба, це підвищує адреналін. Коли йде боротьба з рибою, з майбутнім трофеєм – несподіваний та приємний момент, котрий назавжди запам’ятовується.

Джерело: http://fckarpaty.lviv.ua
Дата: 04.02.2017 | Інтерв'ю | Переглядiв: 463




vlotsk
Спам1) Нiк: vlotsk / Дата: 05.02.2017 в 01:36:07 (+ | +1 | -)
Ну добре що лабає роцьк а не "голубі лєтят над нашей зоной" :)
1zenon3
Спам2) Нiк: 1zenon3 / Дата: 05.02.2017 в 10:19:18 (+ | 0 | -)
приємно почути про його музичні смаки
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]


Loading...

Мiнi-чат


Опитування
Нові коментарі
ВКонтакті ніби заборонив хтось

В першій трійці, за рахунок чого ? Які у нас резерви ? Та після матчу у середу скажуть , що ми були виснажені суботнім м...

А які в суботу були перешкоди ? Чесно у матчі з молоддю Волині , ясподівався на виграш 3:0, 5:1 звичайно на нашу користь...

Майбутнє, дуже вже - туманне !..

в середу уже небуде ніяких перешкод-- можна реалізувати мінімум 4 гольових моменти-=-

Зараз на сайтi
Онлайн всього: 14
Гостей: 14
Користувачів: 0