Свій перший сезон, у Першій лізі, «Карпати» розпочали із «старим» капітаном – Юрієм Беньо. Та відігравши перше коло у Львові, ветеран львів’ян, на запрошення Олега Лужного, їде на «заробітки» в Латвію. Молодий колектив довірив капітанську пов’язку Андрію Тлумаку (07.03.1979). Знову ж таки, не хочу повторюватись, як і з випадком Богдана Стронціцького – про кар’єру цих воротарів, більш-менш детально, розписав у блозі «Останній рубіж». Варто, правда, потрібно відзначити, що це був не перший досвід Тлумака в ролі капітана команди. Ще в 2002 році, у Маріуполі, 23-річному Андрію доручили вивести команду, у першому матчі після зимової перерви (16 березня), проти тамтешнього (і тодішнього) «Металурга». Через два роки Тлумак став повноправним капітаном. Та через часту ротацію на «останньому рубежі» львів’ян, все частіше з капітанською пов’язкою на полі з’являється, гравець молодіжної збірної Микола Іщенко. А після зимової перерви і повернення з запорізького «Металурга» Микола Лапко (11.10.1976). Карпатах
Микола Лапко, вихованець львівського футболу, з’явився в «» ще в 1993 році в 17-річному віці. Молодого і перспективного захисника, який перекривав практично усі позиції захисної ланки, а також непогано виглядав в опорній зоні, запросив в «Карпати» Мирон Маркевич. Та відігравши лише 4 неповні матчі, Микола вирушив у стрийську «Скалу», а згодом у ФК «Львів» набиратися досвіду. Відігравши за «Львів» 3,5 сезони, Микола привернув увагу, своїм універсалізмом, впевненістю і … результативністю (11 голів за ФК «Львів»), скаутів вищолігової «Ворскли». Дебют за полтавський клуб у Вищій лізі припав на матч проти рідних «Карпат». А вже в наступному матчі він відзначився голом. Лапко впевнено пробивається в основу «Ворскли». Відігравши на позиції правого захисника, у своєму першому , полтавському, сезоні (96/97) 15 матчів (усі матчі ІІ кола) і забивши 2 м’ячі, Микола Лапко стає бронзовим призером національної першості. Та в наступному сезоні Лапку відвели роль запасного. Не бажаючи з цим миритися, він переходить в «Прикарпаття» Богдана Блавацького. Дебют, в складі івано-франківців, припадає на матч проти… «Карпат». Лапко, і в Івано-Франківську не пробився в основу, тому відгукнувся на запрошення Віктора Пожечевського, з яким працював у Полтаві, і переходить в Туркменістан – «Копетдаг» Ашгабат,де пограв півроку. У сезоні 98/99 повернувся у ФК «Львів. Два сезони у «Львові» і він знову затребуваний клубом Вищої ліги – літом 2000 року Микола переходить в запорізький «Металург». 60 матчів в чемпіонаті за 3 сезони. За які він встиг пограти і в єврокубках (легендарний матч проти «Лідса» 1:1) і «майже вилетіти» в сезоні 02/03, коли лише через фінансові негаразди «Олександрії», «металурги» залишились в елітному дивізіоні.
Зимою 2005 року 29-річний Лапко повертається в «Карпати». Він одразу стає віце-капітаном команди, а після трансферу Тлумака в, той же, запорізький «Металург» капітаном команди. Саме під час «капітанства» Миколи Лапка, «Карпати» чудово виступили в розіграші Кубка України 05/06, перемігши ряд вищолігових клубів, на чолі з чемпіоном України, донецьким «Шахтарем». «-- Переможні кубкові матчі проти „Чорноморця”, „Шахтаря” та „Ворскли”, в яких мені довелось виступати з капітанською пов’язкою, запам’ятаються надовго, адже «Карпатам» протистояли на той час лідери чемпіонату. Та й підтримку та атмосферу заповненого вболівальниками стадіону „Україна” у цих матчах важко забути». Зимою цього ж сезону в «Карпати» повертається Андрій Тлумак. До нього переходить і капітанська пов’язка. У вищолігових «Карпатах» Лапко зіграв 22 матчі, останні чотири, до речі, вже, як граючий тренер. «-Гравці сміялися, жартували, через це призначення… їм же тепер називати мене Миколою Романовичем…- Насамперед я - футболіст. Наразі особливих вимог до мене немає. Я більше уваги звертатиму на поведінку тренера, по можливості трохи працюватиму з молоддю. Приємно, що головний тренер Олександр Іщенко пообіцяв в разі чого мене підтримати і допомогти. Проте я повинен виконувати всі ті завдання, що їх він ставить переді мною в якості гравця.». Лапко відчував в собі сили і натхнення для продовження кар’єри в якості гравця, тому літом 2008 року, відгукнувся на запрошення Віталія Кварцяного і переїхав у луцьку «Волинь», де через півроку виступів, у Першій лізі, його «потягнуло знову на Кавказ». Микола продовжив кар’єру в азербайджанському «Сімургу», який очолював тоді ще один екс-карпатівець Роман Покора, а гравцями були такі відомі українські футболісти як Андрій Нікітін, Михайло Старостяк та Володимир Мазяр. Там він і завершив професійну кар’єру гравця. А на любительському рівні «побігав» ще за «Кар’єр» із Торчинович.
До речі Микола Лапко, до сих пір, являється рекордсменом у елітному дивізіоні чемпіонату України, в такому показнику, як найбільш тривала пауза у поверненні в попередній клуб. Ця пауза становить 13 років та 27 днів, від останнього матчу в 1993 року в складі «Карпат» і до повернення в 2005-му. Зараз Лапко займається адміністративною діяльністю в ФК «Львові».
Повернення Андрія Тлумака в «Карпати» було не довготривалим, через півтора року він переходить в «Металіст» на запрошення Мирона Маркевича. А гравці «Карпат» таємним голосуванням обирають собі нового капітана. Ним став, як і очікувалось, 24-річний Микола Іщенко(09.03.1983). Вихованець київської школи футболу (перший тренер відомий фахівець Олександр Пасєка) пройшов усі щаблі підготовки молодих футболістів, вже у структурі «Карпат». Довелось навіть і в чемпіонаті області «побігати». 16 червня 2001 року він зіграв свої перші сім хвилин у елітному дивізіоні, проти маріупольського «Іллічівця». Від тоді кількість матчів в головній команді постійно збільшувалась. В наступному сезоні вже шість повних матчів в основі, а ще через рік (на жаль найгіршому сезоні «Карпат» за часів незалежності) він відіграв половину матчів сезону. З сезону 04/05 він вже незамінний гравець центрзахисту «Карпат». Правильний підхід до гравця тренерів «Карпат» зробив з нього одного з найкращих захисників і історії «Карпат». Його старанність, працьовитість і не по-молодому ставлення до своїх професійних обов’язків робили з Іщенка лідера ще з шкільних команд, де партнери довіряли йому капітанську пов’язку. Тому роль капітана в «Карпатах», як кажуть, була на роду написана. Іщенко став кістяком, на якому нарощувалась міць нових «Карпат». На футбольному полі Іщенко з дитинства вирізнявся не за роками зрілим розумінням гри у футбол. Йому притаманне вміння читати гру і прораховувати дії суперника на кілька ходів наперед. Це дозволяє йому правильно обирати позицію на полі, що, в свою чергу, нівелює певний брак стартової швидкості. На належному рівні в Миколи і технічний вишкіл. Практично у кожному матчі можна спостерігати, як центральний захисник „Карпат” вміло зриває атаки суперника або дотепним пасом розпочинає контрнаступ своєї команди чи сам йде вперед. Причому індивідуальні рейди Іщенка можна найчастіше побачити в матчах, коли у його партнерів не клеїться гра в лінії атаки. А це вже є свідченням лідерських якостей його як особистості. Також у нього непогано поставлений удар і він може небезпечно пробити як з гри, так і зі штрафного. Солідності Миколі надавала і довіра капітанської пов’язки в молодіжній збірній України. 124 матчі в зелено-білій футболці і 5 забитих м’ячів. І звичайно віце-чемпіона Європи U21 не могли не помітити гранди нашого футболу.
«– Про мій трансфер у "Шахтар" були розмови й раніше, але не надто серйозні. Тому я десь був готовий до такої пропозиції і відразу, без зайвих міркувань, погодився. Звісно, дуже сумуватиму за Львовом, адже прожив тут останні вісім років. Я ж мав відправлятися в Туреччину на відпочинок з сім’єю, і тут мені кажуть прилітати на медичне обстеження. Проблему вирішили – генеральний директор "Шахтаря" Сергій Палкін прислав за мною чартер, який доставив нас спочатку до Донецька, а потім – на відпочинок. Думаю, ввільюсь у колектив безболісно, є і до кого звернутися - Вірт та Єзерський – нормальні хлопці зі Львова. Якщо виникнуть проблеми, вони допоможуть». $3 млн. за 60% прав на гравця – такою була ціна Іщенка. На 2008 рік це був рекорд, серед трансферів українських футболістів між клубами Прем’єр – Ліги. «- Ми не стали утримувати у себе гравця, перед яким у "Шахтарі" відкривається перспектива виступів у Лізі чемпіонів, – заявив президент львівського клубу Петро Димінський. – Крім того, я впевнений, що вже незабаром Микола, як і інший наш вихованець Дмитро Чигринський, свого часу також переїхав до Донецька, стане футболістом основного складу збірної України. У цьому буде і частинка нашого успіху». Частиною угоди про перехід Іщенка в «Шахтар», стала оренда «Карпатами» двох перспективних дублерів «гірників» - Дениса Кожанова і Ігоря Ощипка.
Микола кинув монетку в фонтан перед Оперним театром, аби якомога частіше повертатися до Львова. І вона спрацювала дуже швидко. Свій офіційний дебют в складі «помаранчевих», Іщенко провів на стадіоні «Україна» проти ФК «Львів». Напевне не варто розповідати про подальший розвиток кар’єри Миколи Іщенка, все відбувається, практично, на наших очах. Але варто відзначити два чемпіонства України, участь у матчах Ліги Чемпіонів (зокрема і чвертьфінал проти «Барселони»), а також виклики (зіграв 1 матч) до лав національної збірної України. Зараз Микола орендований «Іллічівцем». Віриться, що кар’єра, для нього ще не закінчилася.
Він був одним з наймолодших капітанів «Карпат», вилітав і повертався в еліту нашого футболу разом з «Карпатами», два сезони капітанства і признання фанатами «Карпат» одним з найкращих захисників. «-Львів рідне для мене місто, хоча я й народився у Києві. Навіть сам часто й не знаю, звідки я родом: зі Львова чи з Києва. Тут не такі люди, як у всій Україні. Вони набагато доброзичливіші. Львів не спутаєш з жодним іншим містом. Я ніколи не забуду той сезон, у якому ми вилітали з вищої ліги, і той, за підсумками якого ми повернулися до еліти. Це були дуже важкі періоди з кардинально протилежними емоціями та настроями. Ще пам’ятатиму гру з "Шахтарем" на Кубок України, коли ми у ранзі першолігової команди за переповнених трибун переграли "гірників". Було різне». «-Щоб бути хорошим капітаном необхідно вміти на полі проявляти лідерські якості. У побуті та у житті бути відповідальним, завжди дослухатися до товаришів. Але головне – бути порядною людиною. Без конфліктів не обходиться у жодній команді. І влагоджувати їх одне з основних завдань капітана. А ще він має постійний контакт з тренерами. Виступаєш посередником при вирішенні різноманітних питань між гравцями та тренерами. Пов’язка капітана не була для мене тягарем. Просто на мені було більше відповідальності, ніж на інших». Своїм наступником на позиції центрбека Іщенко називав Андрія Гурського – «А якщо "Карпати" ще й доукомплектуються кваліфікованим захисником, то про мене й не згадуватимете».
Я свідомо упускаю історію з «проданим» матчем, де Іщенко, за словами Лащенкова, грав не останню роль. Справа не доведена до логічного кінця, тому поки що, утримуймося від коментарів.
Щодо наступника на «капітанському містку», то Микола Іщенко називав Сергія Пшеничного (09.11.1981) – «Сергій Пшеничних може бути достойним капітаном команди. Якщо перегляне своє ставлення до футболу та партнерів, буде більш серйозним, то капітаном міг би стати Василь Кобін». 20 голосів гравців за Сергія і він стає новим капітаном команди. Василь Кобін і Ігор Худобяк віце-капітани. «-Правду кажучи, я очікував такого рішення партнерів,мені довіряли капітанську пов’язку раніше у двох матчах. Але все одно було приємно, що хлопці обрали капітаном саме мене». У команді Сергій користувався авторитетом та й взагалі був взірцем того, як має поводитись професійний футболіст – як на тренуваннях чи матчах (тобто на роботі), так і в побуті, коли має вільний час.
Пшеничних (чи просто «Пшено» або «Пшеня») вихованець харківського футболу. Хоч професійну кар’єру розпочав в полтавській «Ворсклі», а саме в другій команді. А була можливість у Сергія і взагалі стати зіркою фут-залу, так як виховував його відомий фахівець з фут-залу Євген Ривкін, і навіть тримав у руках угоду з міні-футбольним клубом «Кий-Політехнік». Та вже тоді у Сергія була і пропозиція з Полтави. У Вищій лізі дебютував 2001 році у 19-річному віці. У геометричній прогресії збагачував свій досвід, у зіграних матчах чемпіонату з кожним новим сезоном. На третій рік виступів у Полтаві, він вже був стабільний гравець основного складу. Та 2003 році він переходить в чеську "Опаву". Команда, якраз вийшла у вищий дивізіон чеського футболу, під орудою добре відомого Олега Тарана. Таран отримав запрошення від братиславського «Слована», а Пшеничних два сезони відбігав в основі чеського клубу, забивши при цьому два м’ячі. Та в сезоні 04/05 клуб постійно перебував в «зоні вильоту» з можливістю пониження в класі і Сергій, не бачучи перспектив повернувся в Україну. Повернувся в стан вже українського аутсайдера – «Борисфен». Нічим йому Пшеничних не допоміг і бориспільці потрапили туди, де в той час перебували і «Карпати» - в Першу лігу.
У свій перший сезон в «Карпатах»(05/06) Пшеничний зразу займає місце в старті команди з лівого флангу оборони. Ще більше свої позиції посилив з поверненням команди у Прем’єр-Лігу. По 25 матчів за сезон. А у своєму капітанському сезоні 27-річний Пшеничних відіграв 28 матчів. Це і був останній «карпатівський» сезон. 117 матчів і 3 голи у зелено-білій футболці.
Спочатку розставання розставання йшло гладко. Клуб надав йому статус вільного агента. Дякували одні другим – клуб футболісту, футболіст клубу. Та коли Сергій вже опинився в стані харківського «Металіста» розпочалося… «-- У нас не склалися стосунки з президентом клубу. І тренер сказав, що зараз в команді повинні грати більш молоді футболісти. І тому вирішили, що мені краще знайти іншу команду. Із президентом пішли розбіжності за контрактом і він сказав, щоб я шукав команду. Спочатку не було варіанту із «Металістом». Думав, що «Іллічівець» або ще щось. А потім домовився, що я заплачу відступні і піду вільним агентом. Потім вийшло, що агенти поговорили із Євгеном Красниковим і вийшов такий варіант. Димінський захотів гравців посадити на гачок. Ось і зробив цей запис, (з Лащенковим)щоб шантажувати нас і підписати нові контракти». Причиною розставання став, звичайно, матч з «Металістом» і його, нібито «продажний статус».
«Час, проведений в Карпатах, запам’ятався мені товариською атмосферою в колективі. Команда в нас була молода, перспективна. За ті чотири роки, що я провів в її складі, було немало матчів, залишили яскравий слід в моєму серці. Вболівальники заслуговують лише добрих і теплих слів. На стадіоні «Україна» є 16-й сектор, який завжди підтримує команду. Але є у Львові і знамените на всю Україну - «ВІВЦІ», коли команда не виправдовує покладених сподівань на неї. Якщо продовжити тему моїх виступів у Львові , то в цьому місті я почував себе дуже комфортно. Львів сподобався мені старовинним стилем, який являється його особливістю».
Пішов Пшеничних – повернувся Тлумак. І Андрійко знову приміряв капітанську пов’язку. Ротація серед воротарів в той час дозволила «капітанити» і Артему Федецькому і Ігорю Худобяку (20.02.1985). Поки з цьогорічного сезону пов’язка перейшла до Ігорка, який у «Карпатах» вже сім років, за цей час став своєрідним символом клубу. Колеги кажуть, що він ніколи не опускає рук, завжди бореться до кінця. До речі, після прикрих поразок команди саме Худоб’як на правах капітана знаходив у собі сили публічно вибачатися перед фанатами.
«– Капітанська пов’язка для мене – це передусім контакт із тренером, який завжди може переказати через капітана гравцям певну інформацію. Моя основна місія у ролі капітана – допомагати тренерові створювати сприятливу атмосферу всередині команди. Буває, що партнерам треба не лише підказувати – доводиться і підвищувати на них голос, скажімо, під час перерви невдалого матчу».
«Капітан та віце-капітан команди повинні організовувати порядок, дисципліну, – розповів про своє бачення Володимир Шаран. – Усі проблемні питання гравці повинні доносити до головного тренера саме через капітана. Якщо йдеться про якості, що ними повинен володіти капітан, то передусім це чесність і порядність, а також авторитет у колективі. Я наділяю свого капітана доволі широкими обов’язками – на футбольному полі він має бути тренером».
Це вже сучасна і сьогоднішня історія, яка міняється з кожним днем.
В історії незалежних чемпіонатів України, керувати на полі діями партнерів по команді, з капітанською пов’язкою, хоча б в одному матчі, доводилось ще багатьом гравцям. Зокрема таким «зубрам» як Любомир Вовчук, Андрій Покладок, Ігор Плотко, Роман Зуб, Ярослав Хома, Сергій Мізін, Артем Федецький – про кожного з яких можна подавати окремий матеріал. І вже те, що ТАКІ гравці були лише віце-капітанами, свідчить про те, який авторитет мали ті про кого серія цього блогу.