Після відходу Романа Толочка до луцької «Волині», новим капітаном «Карпат» став 29-річний Ігор Лучкевич (19.11.1973). Лучкевич вихованець херсонського футболу – «Торпедо» Мелітополь, але вже у 16-річному віці переїжджає в Запоріжжя, в місцеву команду «Орбіта», де його беруть «на олівець» селекціонери головної команди регіону – «Металурга». Надзвичайна швидкість і націлені, точні передачі привернули увагу і тренерів юнацької збірної СРСР. В 1990 році ця збірна виграє відбірковий турнір до чемпіонату Європи-92. Але не судилося їй проіснувати довше, а команда була націлена на найвищі нагороди ( в тій команді окрім Ігоря виступали такі гравці,я к Косовський, Хацкевич,Ананко, Бесчасних). Місце на юнацькому Євро дісталося «правонаслєдніце» СРСР – Росії. Росіяни зразу ж запропонували Лучкевичу російське громадянство і працевлаштування в будь-яку команду Москви. Ігор відмовився. І вже тим він заслуговує повагу.
1991 році Лучкевич, чи тепер просто «Луч», дебютує у складі запорізького «Металурга» у Вищій лізі СРСР. А в часи незалежної України Ігор стає «легендою» запорожців. 175 матчів в чемпіонатах країни і 15 забитих м’ячів. Сезон 95/96 стає для «металурга» чи не найуспішнішим. Він сім разів відзначається в чемпіонаті, і стає одним з кращих асистентів ліги. Цієї гри не міг не помітити наставник збірної України Йожеф Сабо. В товариському матчі проти Литви 13 серпня 1996 року Лучкевич дебютує в головній команді країни. Згодом буде ще відбірковий матч в Белфасті проти Північної Ірландії. І на цьому, на жаль, закінчилась його кар’єра в збірній країни. Причиною стала важка травма, що відсторонила від зеленого газону Лучкевича більше, ніж на пів-року. Після того сезону розпочався розпродаж «Металурга». Лучкевич переходить до одноклубників з Донецька. На довго він там не затримався. «Карпати» шукаючи підсилення для участі в Кубку УЄФА, запрошують Лучкевича на «Україну» літом 1998року.
«-Беньо, Гецко, Євтушок, Єзерський, Ковалець, Мізін, Паляниця, Шаран…– де ж я грати-то буду з такими зірками? Як у воду дивився… травми, травми, травми… Його брали під єврокубки, та травма завадила прийняти участь хоч би в одному з матчів проти «Хельсінборга». В перших двох сезонах Лучкевич відіграв лише 16! матчів. «- Відновлення після чергової затяжної травми, розпочинав бігаючи за «Карпати-3», не цурався бігати з шістнадцятирічними пацанами, потім йшли «Карпати-2» і так до основи». Нарешті, сезон 01/02… Лучкевич повністю відновився і грою заслужив не тільки беззаперечне місце в основі, але й довіру для капітанської повязки. 7 травня 2002 року Лучкевич вивів «Карпати» на матч проти «Поліграфтехніки». До кінця чемпіонату він ще двічі виконував роль капітана, за відсутності Романа Толочка. А в 12 чемпіонаті України (02/03) він стає повноцінним капітаном команди. Хоч знову ж таки травма не дозволила розпочати цей чемпіонат з перших турів. На капітанському містку його замінив Ярослав Хома. Далі усе внормувалося. Білявий вінгер «Карпат» став незамінним знову, його авторитет не піддавався сумніву, він знову потрапив в розширений список кандидатів в збірну.
Але зимою, наставником «зелено-білих» стає Іван Голац. Капітана «Карпат» в «своїй» команді він не бачить. Ігоря відправляють «ділитися» досвідом з «Карпатами-2». Голац лише раз випустив на поле Лучкевича в матчі Вищої ліги – вийшовши в другому таймі, виїзного матчу, проти «Шахтаря», Лучкевич «умудрився» за 9 хвилин награти на червону картку. Це був його останній матч в «зелено-білій» футболці. Літом 2003-го Ігоря відправили у піврічну оренду, в Сімферополь, де він провів перше коло (13 матчів і 1 гол). Зимою, Маркевич, попросив Лучкевича назад, у Львів. «-Я пройшов з командою три передсезонних збори, але з останнього мене «відчепили» по тій причині, що я відмовився підписувати новий контракт, хоч у мене був дійсний контракт до 1 липня 2004 року». Нічого вам не нагадує ситуація? «Карпати», перед реальною загрозою вильоту з Вищої ліги,( хоч заявляють про Кубок Інтертото) по-суті відмовляються від досвідченого і авторитетного гравця, який може стати команді у пригоді у такій важкій ситуації, посилаючись на досить сильних гравців, які є в команді. Чим усе закінчилося 2004 року не хочеться навіть згадувати. Чи допоміг би в тій ситуації Лучкевич? Питання риторичне… «-Знаю, що Маркевич хотів мене залишити в команді, але керівництву клубу не дуже цього хотілося. Ще в минулого року мене з незрозумілих причин відправили в «Таврію». Тепер я пройшов, усі збори і перед останньою поїздкою мені пропонують новий контракт, та він мене не влаштовував. Буду тренуватися з другою, а може, навіть з третьою командою, до речі разом з Даниловським і Йовічевичем. Як скажуть так і буде – я на контракті». Лучкевич повернувся туди, звідки розпочинав професійну кар’єру – «Металург» Запоріжжя. Яка ж іронія долі, все таки – вирішальний матч в боротьбі під «вищоліговим сонцем» «Карпати» програли, за три тури до завершення чемпіонату, в Запоріжжі (0:2), а Лучкевич був визнаний кращим гравцем того матчу. «- Прикро, дуже прикро. Проте сьогоднішня їхнє положення – закономірність. Потрібно з повагою ставитись до людей, і тоді вони тобі віддячать. Виліт в першу лігу – не поразка футболістів, а, в першу чергу, поразка керівництва»
Він відіграв ще два сезони і повісив «бутси на цвях». Після завершення кар’єри підтримував форму в любительських командах, а згодом очолив «Металург-2» Запоріжжя.
Він вів «Карпати» у бій у важкі для команди часи, коли, фактично, усі ті «зірки», на яких Лучкевич дивився «знизу вверх», коли прийшов в команду,порозбігались на кращі «паї». Він не місцевий гравець залишився. Залишився щоб стати капітаном цієї команди. Авторитетом. Одним із стовпів, на яких трималися «Карпати» початку нульових років. Коли його (нахабно) прибрали, команда не витримала і дала «осадку». Перед тим як йти з команди, він просив зрозуміти вболівальників «Карпат» його рішення і мотиви, які підштовхнули його до цього. Напевне не зрозуміли. Або не схотіли розуміти, адже «засвистіли» його останню промову, бо «Луч» розпочав її російською мовою. Пізніше він перейшов на українську, свист і гул стих. Але осад від того залишиться в Лучкевича назавжди. 79 офіційних матчів за «Карпати», 6 забитих м’ячів.
В другому колі сезону 02/03 капітанська пов’язка переходить до 28-річного Юрія Беньо. (25.04.1974). Корінний львів’янин, вихованець ДЮСШ «Карпати», першими тренерами , якого були відомі в минулому «карпатівці» Георгій Сирбу та Анатолій Крощенко. Хоч батьки Юрія віддали на плавання, але той без їх віддома записався на футбол… батьки про самоуправство дізнались лише через тиждень))) Батьки взяли своє у «битві» з вибором місця ВУЗу. Юра добре вчився, тому його вибір львівського Інфізу був їм не зрозумілий. Беньо «пошурував» в Львівський медунівер. На 3-4 курсах «стоматолог» Юрій Беньо розпочав практику, але без футболу не витримав… батьки здалися. Так Львів втратив перспективного зубного))). Спочатку були любительські «Сільмаш» і «Сокіл - ЛОРТА». 1994 році він став професіоналом, підписавши угоду з друголіговим жовківським «Гараєм».
Успіхи жовківчан, тих років, не залишилися поза увагою тренерів «Карпат». Лідерів цієї команди – Юрія Беньо, а згодом і Володимира Єзерського підписують «Карпати». Вже з першого «карпатівського» сезону (96/97) Беньо «окупує» правий фланг оборони львів’ян. Ну, а в наступному, бронзовому сезоні, він єдиний з команди (конкуренція тоді була ще та) провів усі 30 матчів без замін! При тому забивав «Динамо» у легендарному «засніженому матчі» на «Україні». В наступному сезоні Беньо, разом з «Карпатами» виходить до фіналу Кубку України. Він став незмінним гравцем основи, лідером команди, який відзначався надійністю і стабільністю. «-Було дуже приємно завоювати перші нагороди на футбольному полі для свого рідного міста. Наша команда, яка виходила на поле, практично не сумніваючись у своїй перемозі. І навіть на зустрічі із зірковим «Динамо» з Андрієм Шевченком та Сергієм Ребровим настрій був таким самим. Але це не була надмірна самовпевненість. Просто тренери на чолі з Мироном Маркевичем сформували в нас психологію переможця. І «Карпати» того періоду довели, що вони не були командою одного сезону. Наступного року ми в драматичній боротьбі завдяки голу Сергія Мізіна вже в додатковий час в півфіналі Кубка України обіграли донецький «Шахтар» і здобули право виступити в єврокубках».
Та з «Хельсінборгом» Юрію зіграти не довелося. Він грав проти «Сілекса» з Македонії та голландської «Роди»… у складі донецького «Шахтаря». Гра Юрія «підкупила» босів донеччан і з сезону 99/00 Беньо став гірником. Беньо розпочав чудово – 8 перших матчів в чемпіонаті (1 гол, а «шахтар» в цих матчах пропустив лише 2 м’ячі) 4 матчі в єврокубках. Але виліт з єврокубків «потягнув» за собою відставку тогочасного тренерського штабу, на чолі з Анатолієм Бишовцем, який і запрошував Юрія в Донецьк. Зміна тренера відбилася на Беньо одразу – його садять на лавку, а «Шахтар» в п’яти наступних матчах пропускає 5 м’ячів і тричі програє. Та й це не стало приводом для повернення Юрія в основу, а з приходом Віктора Прокопенка, правий фланг оборони дістається його «протеже» Дайнюсу Глевецкасу. Беньо не потрапляє навіть у заявку. В перерві чемпіонату він поповнив ряди запорізького «Металурга», куди його покликав Мирон Маркевич. 3 роки провів у «Металурзі» Беньо. Там він знову відчув довіру тренера і заграв в «свою» гру – 63 матчі, 2 голи і капітанська пов’язка запорожців. Увінчанням кар’єри в «Металурзі» стало 4 місце в чемпіонаті 01/02 і місце в єврокубках наступного сезону.
Але Беньо віддав перевагу запрошенню з рідної команди 2002 року повернувся в «Карпати». Його авторитет в команді був беззаперечним – статус віце-капітана команди був гарантований. І 28 вересня 2002 року він ним скористався вперше, вивівши команду з капітанською пов’язкою, на матч в Харкові, проти «Металіста». А зимою, після оренди Лучкевича в «Таврію», Беньо стає капітаном команди. Саме йому довелося «капітанити» у 13 чемпіонаті України в якому «Карпати» залишили елітний дивізіон національної першості. Дорікнути Юрію нема в чому, його гра була надалі еталоном для інших. Що підтверджує і внесення вболівальниками «Карпат» Юрія в символічну збірну «зелено-білих» часів України. Беньо не покинув команду і змаганнях Першої ліги. Та в команді почали робити ставку на молодь, тому зимою 2005 року Юрій відгукнувся на запрошення Олега Лужного спробувати себе в створенні нового «супер-клубу» «Вента» в Латвії. Все там закінчилось фінансовим «пшиком». Команда розлетілася вже через два місяці. Юрій Беньо повернувся в …»Карпати». Щоправда лише підтримував форму. Клуб не мав наміру тримати гравця рівня збірної країни (2004 році він був в заявці на матч Лівія – Україна) в першій лізі. «- Потрібно, що командою у Львові цікавився не лише Петро Димінський. Необхідна підтримка з боку влади – «Карпати» ж візитівка Львова. Якщо відношення до клубу зміниться в команду повернуться досвідчені львівські гравці, в тому числі і я».
Наступним етапом кар’єри гравця став «Арсенал» Київ. Основною причиною переходу в стан «каштанчиків», став … Сергій Мізін. Саме «напоумив» Юрія на перехід в «Арсенал» - «-З тодішнім тренером Барановим, я навіть не був знайомий, тому все робив Мізін, з яким ми стали друзями ще в «Крпатах». Там Беньо став, таким собі «гуру» захисту «канонірів». Згодом і капітанська пов’язка від Мізіна перейшла до Юрія. Майже 4 роки провів Беньо в «Арсеналі». Його потрібність команді засвідчують, що якнайкраще слова Олександра Заварова, тренера киян – «- Був би сьогодні Юра Беньо, ми б взагалі з двома захисниками могли зіграти». Його молоді одноклубники називали його ідеальним захисником, з якого і беруть приклад. Ще один цікавий факт з біографії Юрія в «Арсеналі» - це фотосесія футболістів в журналі «Playboy» … де він участі не приймав – «-Пропозиції були, та я відмовився. По-перше, я з Західної України, де більш консервативні погляди, та й вік вже не той. По-друге, мене б діти не зрозуміли( в мене ж вже дорослі сини)». За заслуги перед Арсеналом , його добровільно відпустили в 2008 році на запрошення Сергія Ковальця перейти на тренерську роботу в ФК «Львів», в його штаб. Так почалася нова гілка кар’єри – тренерська.
Ковальцю він допомагав в сезоні 08/09. А після вильоту «добромильчан», з Прем’єр-ліги і відставки Ковальця, став головним тренером. Та надовго він не затримався в цьому кріслі. «-Відставка – моя ініціатива, а не президента клубу. Як виявилося, у нас із Юрієм Івановичем Кіндзерським різні погляди на стосунки керівництва клубу з головним тренером. Докладніше про це говорити не хочу. Найболючішим у цьому рішенні для мене була доля помічників – Сергія Мізіна й Андрія Сапуги. На початку літа я попросив їх перейти на тренерську роботу у ФК «Львів», допомогти мені. Попрацювавши трохи більше місяця, їм довелося піти з команди... Неприємна ситуація. Але вони розуміють, що інакше вчинити я не міг, тому відразу написали заяви про звільнення. Цей вчинок зайвий раз демонструє їхню порядність. Для футболістів моя відставка також була несподіваною. Ніхто не думав, що я піду. Повторюю, не результати команди, а стосунки з президентом спонукали мене до такого рішення. У трьох перших офіційних матчах сезону ми двічі програли, але в усіх поєдинках мали чимало нагод для взяття воріт. Не вважаю, що ми заслуговували на невдачі».
Довго без роботи він не сидів. Сергій Мізін (знову ж таки) запросив його у свій тренерський штаб охтирського «Нафтовика». З відставкою Мізіна пішов і Беньо. Зараз він знову прийняв пропозицію нового керівництва ФК «Львів» і став помічником Журавчака.