Капітан футбольної команди — футболіст, який виконує обов’язки лідера команди на полі під час матчу. Як правило, це найстарший чи найбільш досвідчений гравець або гравець, який за своїми функціями на полі найсильніше впливає на хід гри. Капітан команди на полі звичайно відзначається нарукавною пов’язкою на лівій руці. Капітан відповідає за моральний стан команди під час гри і підбадьорює гравців у скрутних ситуаціях
Честь, вивести на поле львівські «Карпати» у першому матчі чемпіонату незалежної України, дісталася 29-річному Василю Леськіву (20.12.1963). А чи могло бути інакше? Корінний львів’янин, найстарший серед усіх гравців клубу, який стояв біля «витоків» відроджених «Карпат» 89 року, вже встиг провести понад сотню матчів за клуб. Беззаперечний авторитет команди. Василь Леськів вихованець футбольної школи на Погулянці (СДЮШОР-4). Першим тренером став легендарний Ігор Кульчицький. «– У 1973 році прийшов записатись до групи підготовки, де тренером був Ігор Кульчицький. Він тренував тоді гравців 1961 року, старших від мене на два роки. Спочатку він не хотів мене брати, бо я був дуже маленьким і худеньким. Але згодом Ігор Євстахович таки передумав, і взяв мене до своєї групи. Кульчицький був дуже хорошим тренером, який робив багато підказок нам, молодим гравцям. Наприклад, «Не кидайся! Борися до кінця! Не дайся!». Він був суворим і вимогливим наставником. Відчувалося, що у Євстаховича дуже багато енергії, яку він нам і передавав». Свою професійну кар’єру розпочав в луцькому «Торпедо», згодом був сезон в «Поділлі» з Хмельницького. Та з відродженням «Карпат», з’явився у Львові. Відтоді за «Карпати» він провів 228 матчів, в яких відзначився 16 разів в воротах суперника. В 1 Чемпіонаті України став капітаном команди. Відіграв 17 матчів (з 18-ти)і усі «від дзвінка – до дзвінка». Через перебір попереджень пропускав матч з «Шахтарем» в Донецьку. Виділявся наполегливістю і націленістю на атаку, а головне… розкішними чорними вусами))). Наступний сезон Леськів розпочав з лави запасних. Відповідно втратив і капітанську пов’язку, яка перейшла до Юрія Мокрицького. Василь залишив за собою звання віце-капітана, правда, довелося цю почесну «ношу» ділити – з Ігорем Плотком. Місце в основі Леськів «відвоював», але не «капітанство» (лише один матч він провів в статусі капітана). По завершенні чемпіонату, літом 1993 року переходить в «Маккабі» Петах-Тіква. Але вже через рік повертається «додому». «Карпати» заявляють його як вільного агента, і він встиг провести ще три останні матчі в сезоні 93/94. Навіть встиг відзначитися - в матчі з «Темпом» Шепетівка. Наступного сезону (94/95) Василь Леськів став незамінним гравцем основного складу – 30 матчів, 2 голи. Роки брали своє… в «Карпатах» на перші ролі в півзахисті вийшли молодші – Зуб, Гнатів, Сапуга, Шумський. Наступний сезон Василь проведе в ФК «Львові», де стане справжньою легендою клубу (до «Кіндерівського» періоду). Понад двісті (217) матчів і кращий бомбардир в історії клубу (36 м’ячів).
Через скрутне фінансове становище «Карпат» 1999 року, коли клуб залишило багато повідних виконавців - кадрами клуб поповнився в «молодшого брата». Серед гравців, які тоді спробували свої сили у вищому дивізіоні українського чемпіонату був і Василь Леськів. Тоді вже захисник, зіграє один матч в футболці головної команди Львова в Сімферополі проти «Таврії» (1:1). Та вже через тиждень відновить свої виступи в ФК «Львові». У схожій ситуації в 11 чемпіонаті України (сезон 01/02) Василь Леськів закріпився вже на довше. 38-річний захисник провів 13 матчів і усі без замін. І двічі за відсутності тодішнього капітана команди Толочка, приміряв на себе капітанську пов’язку. 11 червня 2002 року вже 39-річний Леськів закінчив професійні виступи в матчі проти сімферопольської «Таврії». В чемпіонатах України Василь Леськів у Вищій лізі грав лише в «Карпатах» (це вже викликає повагу до нього) і провів 63 матчі (3 голи) з яких 20 з капітанською пов’язкою. Він був першим капітаном «Карпат» в незалежній історії нашого футболу, фіналіст Кубка України 1993 року. Повертався в «Карпати» за «першим дзвінком» на допомогу.
Догравав у любительському колективі ФК «Яворів» . Пізніше спробував себе на тренерському містку любительських колективів Пустомит та Городка. Але відданість традиціям львівських «Карпат» привели його знову до рідної команди. Зараз він один з найуспішніших тренерів футбольної школи «Карпат». Його вихованці 1997 р.н. стали чемпіонами України2011 року, при тому що усі гравці саме зі Львова і області, а не зібрані по всій Україні, як практикують в «Динамо» і «Шахтарі». Удостоєний звання кращого тренера дитячо-юнацьких команд 2011 року. Віриться що Василь Леськів саме та людина, яка зуміє привити своїм вихованцям славетний «карпатівський дух».
Після Леськіва, честь виводити на гру команду з капітанською пов’язкою, дісталася ще одному вихованцю СЮШОР-4 Юрію Мокрицькому (16.10.1970). Уродженець прикордонної Рави-Руської у школі потрапив в руки ще однієї легенди львівських «Карпат» - Богдана Грещака, а в спортінтернаті до Лева Броварського. «- Богдан Михайлович якнайкраще передав мені футбольні уроки, які я досить непогано засвоїв. До речі, запрошення отримав саме від цього фахівця, який прийшов до нашої школи і зі словами: «Хто хоче грати у футбол?». Я записався. - З дитячих турнірів наша команда найчастіше поверталася переможцем, а я отримував грамоти й нагороди для кращого захисника або гравця. Це посприяло тому, що на мене звернула увагу Москва». Чемпіон світу і віце-чемпіон Європи серед юнаків U-16 1987 року( до речі, в тій команді було семеро українців, а одним з тренерів львів’янин Ярослав Луцишин).
Професійну кар’єру розпочав з виступів за «армійців» Львова, згодом перейшов в Дрогобич. В 1991році Ростислав Поточняк запрошує його в «Карпати». Він одразу стає основним гравцем команди і штатним пенальтистом (7 м’ячів). Його місце в основі в першому чемпіонаті не піддавалося сумнівам. Усі 18 матчів без замін. У наступному чемпіонаті у віці 21 рік і 10 місяців , одягає капітанську пов’язку «Карпат». Він не віддавав капітанського «містка» два роки поспіль. Вивів команду на фінал Кубка України, а також на єврокубкові матчі з ірланським «Шелбурном». Все було чудово. А потім була комерція. Мокрицького продають в Ізраїль – «Іроні» Ашдод. «-У футболі ізраїльтяни тоді захоплювалися атакою, а про оборону власних воріт не думали. Тому не важко було вибороти місце в основі». Та після єдиного сезону в Ізраїлі Мокрицький повертається до Львова. Знову виборює місце в основі, але капітанські повноваження вже твердо закріпленні за колегою по амплуа Чижевським. Саме зв’язка захисників Мокрицький – Чижевський - Євтушок вважається однією з найнадійніших і стабільних в історії «Карпат». В першій частині сезону 96/97 Юра знову незамінний в центрі оборони, але… «-до Львова прибули представники московського «Торпедо» зі щільно набитим гаманцем. Відповідно, хтось не встояв перед спокусою, і я поїхав у Москву до Валентина Іванова». Але сталося так, що жодного матчу за «Торпедо» Мокрицький не провів. Іванова змінив колишній тренер ЦСКА Тарханов, який привів з собою 10 «армійців». Мокрицький став «чужим» і вирушив в Сочі, де провів решту сезону у «Жемчужині». Навесні 1998 року повернувся на Україну – став гравцем полтавської «Ворскли». Розпочав досить непогано, та в Полтаві змінили тренера. Пожечевський, який і запросив Мокрицького пішов. Анатолій Коньков Юру «не бачив» в складі своєї команди. Він переходить в, тоді ще вищолігове, «Прикапаття». Згодом «Поліграфтехніка» Олександрія, де став капітаном команди. Але фінансовий крах цього клубу і його зникнення з «футбольної карти» України привели Юрія в першолігову Вінницю. Це вже був не той рівень. Кар’єра 33-річного захисника заходила. Він ще спробував себе у відродженній «Олександрії», черкаському «Дніпрі» і в Рогатині. Завершив кар’єру в майже «домашній» Судовій Вишні.
125 матчів за «Карпати» в чемпіонатах України (загалом 164), фінал кубка України, єврокубки, та два сезони «капітанства» ось чим запам’ятався Юрій Мокрицький. «-«Карпати» мого покоління виглядали солідно. Але іноді з нами у злі жарти бавилися судді, особливо на виїздах. Це і відбивалося на результатах. Наша команда була однією з найбільш волелюбних в історії клубу. Ми були справді єдиною командою у всьому й усюди. Якщо й гуляли, то разом. На шашлик з тренерами, на чийсь день народження теж гуртом з дружинами і дітьми».
Після вояжу Мокрицького на «землю обітовану», капітаном «Карпат» стає 24-річний кримчанин Олександр Євтушок (11.01.1970). Він розпочав професійну кар’єру в «Таврії», а в «Карпати» захисник потрапив з першолігового «Нафтовика» з Охтирки. «-До Львова мене запросив Мирон Маркевич. Причому одразу прямим текстом сказав, що розраховує на мене як на гравця основного складу. А для мене дуже важливо відчувати, що тренер в мене вірить, і що я потрібен команді. Тому вирішив прийняти пропозицію «Карпат», а не «Динамо», яке в той же час кликало мене під свої кольори. - Багато моїх знайомих, дізнавшись, що переходжу в „ Карпати”, казали: „ Куди ти їдеш?! Там же бандерівці!”. Проте я до цих застережень ставився спокійно, а приїхавши у Львів, уже за два тижні почувався так, немов жив там вже багато років». Відразу вливається в колектив і стає незамінною його частиною. В першому «карпатівському» сезоні, ще вчора гравець першої ліги, проводить 33 матчі в яких відзначається трьома голами. Саме він приносить «Карпатам» перемогу в домашньому єврокубковому матчі проти «Шелбурна». «– Гол у ворота «Шелбурна» запам’ятався мені на все життя. Ігор Плотко виконав передачу верхом і я, підключившись до атаки, у високому стрибку впіймав м’яч у верхній точці і головою переправив його у сітку. Емоції, які тоді пережив, передати словами важко – це треба пропустити через себе. Нашій радості не було меж». Після такого успішного сезону, Олександру довіряють капітанську пов’язку. Але треба згадати, що вже у перший свій сезон у Львові він заслужив, своєю грою і авторитетом, звання віце-капітана і при відсутності Мокрицького двічі виводив команду на поле – вперше 13 жовтня 93 року, проти тернопільської «Ниви». В сезоні 94/95 новий капітан знову видає прекрасний сезон – 31 матч і 1 гол. Отримує виклик і дебютує в національній збірній України (загалом проведе 8 поєдинків) першим з «карпатівців» незалежної України. Його чудова гра звернула на себе увагу. І він не встояв перед пропозицією «Дніпра», який створював силу на противагу київському «Динамо» під керівництвом Бернда Штанге. В Дніпропетровську Євтушок вперше отримує нагороду чемпіонату України – бронза 96. Але Штанге залишає «Дніпро», а Олександру допомагає оформити перехід в клуб англійської Прем’єр-ліги «Ковентрі». «– Хотілося себе випробувати на значно вищому рівні. Все-таки пограти в англійському чемпіонаті вдається далеко не кожному». Він став першим українцем англійської Прем’єр-ліги. (Канчєльскіса сюди не пхайте – у нього тоді вже був паспорт громадянина РФ). Євтушок зіграв лише 3 матчі в Англії. Дніпро вимагав негайного розрахунку за трансфер футболіста в розмірі $1,3 млн. «Ковентрі» хотів виплачувати суму частинами. Травма, через яку Євтушка перестали викликати в збірну, призвели до того, що у нього вже не було відповідної кількості матчів за національну збірну – вимога необхідна для гравців поза меж Євросоюзу. Але головною причиною стала хвороба Євтушка. «-Раніше про них ніколи не розповідав, тому про них ніхто не знає. В мене тоді були серйозні проблеми зі здоров’ям. Не зміг в Англії відновитися». Та це стало причиною повернення Олександра до Львова у бронзовий сезон 1998 року. Євтушок знову грав в основі. А чи могло бути інакше? Король повітря, наполегливість і надійність біля власних воріт. Капітанська пов’язка вже була твердо закріплена за Чижевським, віце-капітаном був Стронціцький. Але 14 матчів (з 15-ти) зіграні в другому колі і два забитих м’яч, не піддавали сумніву вагоме місце в історії «Карпат». Бронза з «Карпатами» - 98 залишиться найпамятнішою в кар’єрі Олександра Євтушка. В сезоні 98/99 Євтушок дійшов з «Карпатами» до фіналу Кубка України. А в матчах Кубка УЄФА з «Хельсінборгом» він залишив про себе негативну згадку – «Ми пережили справжню драму. Спочатку пропустили гол наприкінці зустрічі, але Іван Гецко встиг його відіграти і подарував нам надію на вихід у наступне коло. Але післяматчеві пенальті краще виконали шведи. А до нашої невдачі «доклалися» все той же Ваня Гецко і я. Бачите, як трапилося в моїй кар’єрі: зіграв у Львові два матчі в єврокубках, в першому з них став героєм, а в другому – антигероєм. Все як у житті...». В сезоні 99/00 на запрошення Володимира Безсонова переходить в ЦСКА. Та кар’єра пішла на спад. Травми, непорозуміння з Фоменком, який замінив Безсонова…
107 матчів в чемпіонатах України за «Карпати», два сезони капітанства (понад 60 матчів), бронза - 98, фінал Кубка України - 99, 4 єврокубкових поєдинки (1 гол), перший «карпатівець» в збірній України, перший українець англійської Прем’єр – ліги. Він пішов з футболу по-англійськи. Перший час ніхто не знав де подівся Євтушок – «Я довго міркував і дійшов до висновку, що фах тренера мені не до душі. Мабуть, ви чули, що нині я є членом організації "Свідки Єгови". Для мене сенсом життя є служіння Богу. Метушня великого міста мене втомлювала. Коли місто висуває свої умови, тобі доводиться до них пристосовуватися. Від цього руху я втомився, ще коли був футболістом. Нині я отримав те, про що мріє багато футболістів. Адже кожен мріє мати сім’ю, будинок, улюблену справу й можливість відпочивати душею та тілом». Він має невеликий туристичний і столярний бізнес в Криму, але «Карпати» і Львів залишили великий слід на серці капітана команди початку 90-х років – «Мої найкращі роки пройшли у "Карпатах". Часто не вдається приїжджати до Львова, але коли випадає така нагода, то завжди зі щемом у серці навідуюся у ці місця. В інших командах теж були свої плюси, але все-таки там було більше мінусів. - Мені довелось пограти в таких командах, як «Таврія», «Карпати», «Дніпро», ЦСКА, «Ковентрі». Та найкраще взаєморозуміння було в «Карпатах». Спочатку з Мокрицьким і Чижевським, а трохи пізніше з Беньо и Єзерським. Можливо, в тій команді не всі футболісти були виконавцями найвищого рівня, але всі вони мали добротну майстерність, а головне - атмосфера в колективі була просто чудова: і місцеві, й іногородні гравці були однодумцями. „Карпати” 90-их завжди були сильні в першу чергу своїми командними діями, які базувалися на особливому карпатівському дусі. Нас, особливо у Львові, боялися всі суперники».