«-Ваш «Бєшений» сьогодні грає?» - так починав пердматчеві розминки на стадіоні «Україна» «дніпрянин» Андрій Полунін в середині 90-х років… І не тільки він.
Його, «як чорт ладану» боялися суперники, а вболівальники його, буквально, «обожнювали». «Львівський Гаттузо» Роман Зуб, може і не був дуже вправним футболістом, може йому бракувало талану а може удачі в кар’єрі , але те як він відносився до своєї роботи, що він не опускав рук і голови компенсувало усе вищесказане з сторицею.
Хоча - бракувало талану, це я «загнув». Як можна хлопця, в якого бракує талану, залучати до лав юнацьких збірних «вєлікого і могучого», запросити в дубль київського «Динамо». Звичайно, пробитися в основу киян в той час (85-87) було не реально. В «Динамо» в той час «гуртувалася» команда переможців Кубка кубків і віце-чемпіонів Європи. Тому в 1987 році він відкликнувся на запрошення Вадима Добіжі і перейшов у ворошиловградську (ще тоді ) «Зорю». 20-річного дублера почали підпускати до основи. І за 2 роки він вже відіграв понад 30 матчів у Першій лізі і забив 2 м’ячі. Правда «Зоря» - 88 сезон провалила і вилетіла в другу лігу. Так Зуб повернувся до рідного міста, в СКА «Карпати», так він продовжив свої виступи в Першій лізі… але знову на рік. Разом із «армійцями» Львова він «вилітає» у другу лігу, а цей сезон стає останнім в історії СКА «Карпати». На їх «базі» засновують «Галичину» Дрогобич, де Роман виступає з такими відомими, в майбутньому, «карпатівцями-капітанами» як Юрій Мокрицький і Роман Толочко. Потім два роки у «Волині, де він встиг пограти в другій союзній лізі і у Вищій лізі України. В команді, яку на той час тренував Мирон Маркевич, Роман Зуб сформував свій відомий «стальний» характер, інакше бути і не могло… «- Мені було 22 роки, я був наймолодшим у команді. Після мене „наймолодші” мали по 30 років. То була футбольна „банда». Зуб провів хороший сезон – відіграв усі матчі і двічі відзначився. Та поманили його «хліби легіонерські»…часи такі були.
В 1993 році Роман Зуб підписує трирічний контракт з варшавською «Легією». Та судилось відіграти лише 10 матчів в чемпіонаті і Польщі та ще чотири в кубку країни. «Мутні» часи були не лише в Україні. В Польщі вони яскраво проявлялися. Допінг-проба Романа Зуба, після одного з матчів чемпіонату дала позитивний результат. Значно перевищено допустиму норму вмісту тестостерону в крові. (Короткий екскурс в історію: за чемпіонство боролися 3 команди – «Легія», ЛКС Лодзь і «Лєх» Познань. Оголошення про допінг у гравця «Легії» розглядався, в першу чергу, конкурентами, як привід для зняття залікових пунктів. Але для цього потрібно було, як мінімум два позитивних результати допінг-тестів. Багато розмов тоді «ходило», що практично вся «Легія» приймала заборонені препарати, якраз крім Зуба, але те що він «легіонер» всіх собак повішали на нього… не своїх же підставляти. Коли суперники «варшавяків» розпочали розмови про більшу кількість «любителів допінгу» в клубі, тоді «Легія» розпочала боротьбу за захист репутації клубу і Романа зокрема. І навіть провели спробу «В» в Москві, яка дала негативний результат. Від «Легії» відчепилися, очок не знімали. Але ця повторна допінг-проба бумерангом вдарила по Роману. Адже, якщо тоді підвищений тестостерон був, а тепер нема – то… Зняття очок «Легію» не оминуло – до останнього туру першості, вони підійшли з однаковою кількістю пунктів з ЛКС, а щоб перемогти в чемпіонаті за різницею забитих і пропущених м’ячів, потрібно було перемагати в останній «колєйці» «Віслу» з різницею +6 і вони взяли «гору» 6:0, але переміг і ЛКС 7:1, познаньську «Олімпію» (до речі судив той матч Міхал Лісткєвіч, який згодом очолив PZPN і разом з Суркісом тішився з перемоги у тендері на проведення Євро 2012, а потім був змушений покинути цей пост, через підозри у корупції (хто б сумнівався)). Тому і «Легії» і ЛКС через «нєспортове поставе» анулювали ці матчі і чемпіоном став «Лєх») . Зуб відбув річну дискваліфікацію граючи за футзальні клуби.
А сезон 94/95 розпочав в «Карпатах». І який чудовий сезон він провів – 26 матчів і 5 мячів! А м'яч в ворота "Дніпра" став 100-им голом "Карпат" у Вищій лізі незалежного чемпіонату. Правда, говорячи про статистику Зуба, потрібно напевне більшу увагу звертати на дисциплінарні порушення)… тут він теж задніх не пас – 8 жовтих і одна червона. Гідний доробок для Романа. Статус гравця основи не піддався сумніву до «бронзового» сезону. Ще першу половину чемпіонату Зуб грав, та з приходом зимою «контингенту» з Дніпропетровська втратив місце в основі. Цей «бронзовий» сезон пам’ятний для Романа, ще й тим, що йому доручили капітанську пов’язку в першому матчі сезону у Дніпропетровську. «Карпати» програли цей матч 4:0 і Зубу більше не доручали роль капітана, скоріш за все через відомі усім футбольні забобони. Адже вже в наступному матчі, проти донецького «Металурга», Зуб знову взяв на себе роль «вожака» і єдиним влучним ударом приніс перші 3 очка в залік майбутньої бронзи.
В сезоні 99/00, коли розбігся майже увесь «бронзовий» склад, Зуб повернувся в «Карпати»…Повернувся, щоб піти… красиво і неповторно. І лише так міг піти Роман Зуб. 8 квітня 2000 року на календарний матч 19 туру 9-го Чемпіонату України у Львів приїхав запорізький «Металург». Сказати, що цей поєдинок був принциповим – нічого не сказати. Згадайте – «Металург» того сезону боровся за «зону УЄФА», у воротах стояв Олег Бересський, в захисті – Беньо і Чижевський, в півзахисті Юрій Дудник – люди які залишили помітний слід в історії «Карпат». Та головне на тренерському містку «запорожців» був Мирон Маркевич. «-До Львова «Металург» привіз Мирон Богданович, а ми всі знаємо, як він працює...» - слова Романа Зуба, кожен справжній вболівальник «Карпат» зрозуміє. «Карпати» перед цим матчем, три попередні програли «на нуль». Не гра а суцільна «рубка» на полі. Суддя з Києва Сергій Шебек втрачає «нитті гри». Апогеєм матчу стали перші хвилини по перерві, напевне добре накрученими Левком Броварським на гру вийшли «карпатівці». На 48 хвилині Євген Назаров забиває гол. Та зразу ж пропускають контр випад «запорожців» - Вільчинський був першим на м’ячі, але його за ФУТБОЛКУ тягне «металург», що бачить весь стадіон «Україна» і багато чисельна глядацька аудиторія біля екранів телевізора, але не бачать судді цього поєдинку. Гравець «Металурга» випередив Вільчинського і той його притримує руками – це вже арбітр побачив. Свисток. Вільчинського Шебек відкликав на край поля, і як усі сподівались, максимум буде попередження. Але Шебек витягнув картку червоного кольору. Фол «останньої надії». Тоді усі побачили картину, досі не бачену на полях України. Роман Зуб підбігає до судді і починає його так штовхати, що в того випадає картка з рук. Подальша доля картки виявилась трагічною – Зуб на неї наступив так, що вона розпалася. Така доля, напевне, чекала і Шебека, та гравцям і тренерам обох команд вдалось відтягнути Зуба від судді. І що в тому найсмішніше (чи найоригінальніше), що Зуба не вилучили з поля. Напевне через брак карточки))). Потім, звичайно, були усі розбирання по цій ситуації. Романа могли довічно дискваліфікувати. Та минулося. Лише до кінця сезону. «-До речі, шматок тої червоної картки я досі зберігаю як реліквію, мені після того матчу її хтось із хлопців подарував. Не пригадую, хто саме, але начебто Богдан Стронціцький. Але в тому епізоді, вважаю, я захищав честь клубу». Так вважають і вболівальники «зелено-білих левів».
Після цього випадку, Зуб ще два роки пограв на професійному рівні і завершив кар’єру. У футболі себе не бачив ні тренером ні функціонером, тому зайнявся бізнесом.
«- Що для мене „Карпати”? Я ж народився на Липовій алеї – хвилина ходьби від стадіону! Та просто не могло такого бути, щоб я виходив на поле і не віддавався повністю грі. А раптом, хтось прийде і скаже: „Рома, що це таке?”. Мені було б соромно. Могло щось і не виходити, але щоб не віддаватися?! Футбол – це боротьба. Боротьба - на першому місці».
Зуб не шкодував нікого – перш за все себе. І на поле він завжди виходив лише з однією думкою – думкою про перемогу. Чекаємо на «нового Зуба»…