Народився 1 січня 1909 року у родині греко-католицького священика в с.Угринів Старий біля Калуша. Учився в Стрийській гімназії і Львівській Політехніці.

Ще юнаком став членом Союзу Української Націоналістичної Молоді та Української Військової Організації, а, коли постала Організації Українських Націоналістів у 1929 році – одним із її перших членів в Україні. На початку 1933 року обраний Крайовим Провідником ОУН. Під його керівництвом революційно-визвольна діяльність ОУН проводилася в наступних основних напрямках:

1.Широка розбудова членських кадрів і організаційної мережі по всьому терену Західноукраїнських Земель (ЗУЗ), які на той час знаходилися під окупацією Польщі, серед усіх суспільних прошарків, акцентуючи увагу на село і робітництво.

2.Налагоджена систематична кадрово-вишкільна робота на всіх організаційних щаблях. Основні види вишколів: ідеологічно-політичний, військово-бойовий та вишкіл підпільної практики (конспірація, розвідка, зв'язок тощо).

3.Крім політичної, пропагандивної. бойової діяльності самої Організації, розгорнено нову форму праці – масові акції, в яких брали активну участь широкі народні маси, діючи з ініціативи, за вказівками та під ідейним керівництвом кадрів ОУН. Було проведено: антимонопольну акцію (бойкот тютюнових і алкогольних виробів, на які польська держава мала монополію) з розрахунком на морально-політичний ефект; шкільну акцію проти польської денаціоналізаційної політики та в обороні українського шкільництва і національного виховання.

4.Поряд з революційною діяльністю проти Польщі розгорнуто антибольшевицький фронт. Він був спрямований проти дипломатичних представників СССР на ЗУЗ (атентат М.Лемика на секретаря і політичного керівника совітського консульства у Львові Майлова і політичний процес), проти большевицької агентури, компартії та совєтофільства.

5.Посилено бойові акції проти національно-політичного утиску і поліційного терору польської влади по відношенню до українців.

Після успішного замаху ОУН на польського шовіністичного міністра Пєрацького, автора плану "знищення Русі" (України), Степан Бандера як Крайовий Провідник був засуджений на кару смерті, замінену довічним ув'язненням. Вийшов із тюрми з розвалом Польщі у вересні 1939 року.

У квітні 1941 року на Другому Великому Зборі ОУН був обраний Головою Проводу ОУН. З його ініціативи 30 червня 1941 року ОУН, як організатор і керівник визвольної боротьби українського народу, проголосила відновлення Української Держави. Це не входило у плани фашистської Німеччини, і проти українських патріотів був розв'язаний масовий терор. У концтаборі Освєнцім загинули два брати Бандери, третій брат – Богдан – загинув від рук гітлерівців як член Похідної групи ОУН. Сам Степан Бандера пробув у концтаборі Заксенгавзен до кінця 1944 року. Після виходу з концтабору він стає на чолі боротьби проти нових – московських – окупантів. З лютого 1945 року до 15 жовтня 1959 року – Провідник Організації Українських Націоналістів. Слово "бандерівець" стало окресленням і символом незламного борця за волю України проти загарбників.

15 років йшло полювання московських агентів на лідера української національно-визвольної війни (1947р. – Я.Мороз, 1948р. – В.Стельмащук, 1951р. – С.Лібгольц та інші). 15 жовтня 1959 року він загинув від руки агента КГБ, перевертня Б.Сташинського.

За матеріалами www.banderivets.org.ua